Голова Комітету ВРУ з питань фінансів, податків та митної політики Д. Гетманцев повідомив, що Україна та США розпочали роботу над зоною вільної торгівлі між країнами.
Новина з Вашингтону про такий намір пройшла майже непоміченою, адже нині головний фокус уваги зосереджений на потенційній так званій «угоді про корисні копалини та фонд відновлення України». Проте у плані перспективи вона є дуже важливою.
По-перше, угода про ЗВТ – це один з найефективніших механізмів домогтись довгострокових стабільних домовленостей про режим взаємної торгівлі між країнами, максимального усунення бар’єрів для її розвитку, обмеження можливостей для запровадження усіляких неприємних сюрпризів у стилі «квітневих тарифів».
Звісно, це не 100% гарантія, що сюрпризів взагалі ніколи не буде. У будь-якій угоді будуть певні чутливі виключення, норми відкладеної дії, перехідні періоди, графіки скасування тих чи інших обмежень тощо. Будь-яка угода може бути скасована, але зробити це складніше та й потребує більше часу, ніж коли її взагалі немає, а оскарження прийнятих в односторонньому порядку рішень через СОТ – не найпростіший шлях.
По-друге, рамкові домовленості про американські інвестиції конвертуватимуться у конкретні проєкти (зокрема, й проєкти відновлення України) і реалізовуватимуться лише у разі, якщо буде чітке законодавчо закріплене розуміння – на яких умовах працюватимуть потоки товарів та послуг між країнами, адже домовлятись про кооперацію, інвестувати у виробництво в Україні для ланцюгів у США продукції, комплектуючих чи складових, які згодом будуть обкладені значними обмежувальними або взагалі загороджувальними бар’єрами – немає сенсу.
По-третє, як свідчить і світова, і наша власна практика, зони вільної торгівлі – це дуже серйозний стимул для активізації торгівельних відносин, особливо для експортно-орієнтованих економік, таких як українська.
Один лише приклад: якщо у 2015 році експорт України до ЄС був 12,6 млрд доларів і становив як частка у загальних обсягах 33,2%, то у 2024 році, коли повномасштабна війна тривала третій рік, Україна не контролювала близько п’ятої частини своєї території, постійно зазнавала ракетно-дронових атак, які продовжували вибивати вітчизняні виробництва, та мала інші пов’язані з війною проблеми і виклики, експорт до ЄС приніс 24,8 млрд доларів, а його частка становила 59,5%.
Нині ми маємо глибоко від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами з США (торік експорт становив 874,9 млн доларів – переважно це чавун та труби, імпорт – 3471,6 млн доларів). Але ситуація поліпшилась – адже поставки української продукції на американський ринок зросли на 68,7%, тоді як у зворотному напрямі – на 21,3%.
Тож якщо попрацювати щільно і вийти на домовленість про ЗВТ наступного року – буде непогана можливість покращити баланс торговельних потоків між Україною та США вже у найближчій перспективі.
