Власники земельних ділянок — це фізособи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні (пп. 14.1.34 ст. 14 ПКУ).
Землекористувачі — це фізособи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надано у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у т. ч. на умовах оренди (пп. 14.1.73 ст. 14 ПКУ).
Відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПКУ підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, який містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених згідно із законом.
Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів на запит відповідного органу ДПС за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення та справляння плати за землю.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об’єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п. 30.2 ст. 30 ПКУ).
Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до ст. 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Частиною другою ст. 126 вищезазначеного Кодексу встановлено, що право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується:
цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою;
свідоцтвом про право на спадщину.
З урахуванням викладеного та норм ст. 206 Земельного кодексу, згідно з якою використання землі в Україні є платним, у разі якщо фізособа користується земельною ділянкою, але не має документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку, підстав для несплати земельного податку немає.
Право на пільгу щодо сплати земельного податку мають особи, які є платниками відповідно до ст. 269 ПКУ: власники земельних ділянок, право власності на земельні ділянки яких посвідчено належними документами та даними державного земельного кадастру. Тобто фізособа, яка належить до категорії осіб, що мають право на пільги щодо сплати земельного податку, отримає право на пільгу відповідно до ст. 281 ПКУ лише після отримання права власності на земельну ділянку у законодавчо встановленому порядку та внесення відповідних даних до державного земельного кадастру.
Для отримання пільги власник земельної ділянки має подати до органу ДПС за місцезнаходженням земельної ділянки документи, що посвідчують його право на пільгу. При цьому якщо право на пільгу у платника виникає протягом року, то він звільняється від сплати податку починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому виникло це право (п. 284.2 ст. 284 ПКУ).