Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Державна податкова служба України у листі від 20.08.2012 р. №1091/0/71-12/15-2217м надала роз’яснення щодо справляння туристичного збору.
Статтею 10 Податкового кодексу України визначено, що до місцевих податків і зборів належить, зокрема, туристичний збір (далі — збір).
Відповідно до пункту 10.4 статті 10 Кодексу місцеві ради в межах повноважень, визначених Кодексом, вирішують питання щодо запровадження збору, який є обов’язковим до сплати на території відповідних територіальних громад (пункт 8.3 статті 8 Кодексу).
Згідно зі статтею 268 Кодексу, платниками туристичного збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов’язанням залишити місце перебування у зазначений строк.
Підпунктом 268.6.1. пункту 268.1 статті 268 визначено особливість справляння збору, відповідно до якої податкові агенти справляють збір під час надання послуг, пов’язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею), і зазначають суму сплаченого збору окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання.
Як встановлено підпунктом 268.2.2 пункту 268.2 статті 268 Кодексу не можуть бути платниками збору, зокрема, особи, які прибули у відрядження.
Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, зі змінами та доповненнями, затвердженую наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року №59 (далі ? Інструкція №59), визначено, що службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі — підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв’язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).
Документами, що підтверджують зв’язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, є, зокрема (але не виключно): запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що скеровує у відрядження; укладений договір чи контракт; інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документи, що засвідчують участь відрядженої особи у переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю підприємства, яке відряджає працівника.
Пунктом 1 розділу II Інструкції №59 встановлено, що направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, назви підприємства, куди відряджено працівника, строку й мети відрядження.
З метою підтвердження правомірності надання пільги податковий агент повинен мати копії відповідних документів, що підтверджують належність особи до пільгової категорії. Особи, які не надали відповідних документів, що засвідчують їхню належність до пільгової категорії, є платниками туристичного збору на загальних підставах.
