Загальні правила, встановлені ПКУ
Відповідно до п. 240.1 ПКУ платниками екоподатку є суб’єкти господарювання, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються:
- викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;
- скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти;
- розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання);
- утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);
- тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.
При цьому за пп. 14.1.233 ПКУ розміщення відходів – це постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.
Зверніть увагу: не є платниками податку за розміщення відходів суб’єкти господарювання, які розміщують на власних територіях (об’єктах) виключно відходи як вторинну сировину. Це правило встановлено п. 240.5 ПКУ. Але ПКУ не містить визначення терміну «вторинна сировина». Тому, відповідно до п. 5.3 ПКУ, відповідь на питання, що ж це таке, доведеться шукати в інших законах.
Згідно із ст. 1 Закону про відходи, відходи як вторинна сировина - це відходи, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні і/або економічні передумови.
Отже, якщо в результаті діяльності суб’єкта господарювання виникли відходи, які він може утилізувати та переробити (наприклад, металобрухт), розміщення таких відходів на власній території не призводить до сплати екоподатку.
Але що таке розміщення відходів і чим воно відрізняється від зберігання?
Згідно із ст. 1 Закону про відходи:
- розміщення відходів - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах;
- зберігання відходів - тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення);
- захоронення відходів - остаточне розміщення відходів при їх видаленні у спеціально відведених місцях чи на об'єктах таким чином, щоб довгостроковий шкідливий вплив відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини не перевищував установлених нормативів;
- відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами. А ось розміщення відходів як вторинної сировини на власних територіях (об’єктах) суб’єкти господарювання не потребує такого дозволу.
Чи є платниками екоподатку СГ, які здійснюють тимчасове розміщення відходів, в тому числі небезпечних відходів (акумулятори, шини, люмінесцентні лампи)?
Як роз’яснює ДФСУ, суб’єкти господарювання, які здійснюють тимчасове розміщення (зберігання) відходів, в тому числі небезпечних (акумулятори, шини, люмінесцентні лампи тощо) до їх передачі на утилізацію та захоронення, не є платниками екологічного податку з 01.01.2013 року за умови наявності у них договору на видалення та утилізацію відходів з суб’єктами господарювання (комунальними або спеціалізованими підприємствами тощо).
Тож, якщо не має у підприємства відповідного договору на видалення та утилізацію відходів, то саме воно є платником екоподатку у разі тимчасового розміщення небезпечних відходів.
Чи є платниками екологічного податку СГ за розміщення відходів, які утворилися у процесі їх діяльності та продаються як товар або використовується у власному виробництві?
Ні. Податківці у роз’ясненні у підкатегорії 120.01 «ЗІР» зазначили, що такі суб’єкти господарювання не є платниками екоподатку за відходи, які утворилися у процесі їх діяльності та продаються як товар або використовуються у власному виробництві, у т.ч. металобрухт.
Важливо: платниками екоподатку є суб’єкти господарювання, які на підставі отриманих в установленому порядку дозволів розміщують відходи на власних територіях (об’єктах) або у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах, та не мають договорів з комунальними або спеціалізованими підприємствами на утилізацію та захоронення відходів.
Чи є платником екоподатку підприємство, яке не ідентифікувало утворені ним відходи, як вторсировину?
Податківці у листі від 15.06.2017 р. №663/6/99-99-12-02-03-15/ІПК надали відповідь на це питання: якщо підприємство не ідентифікувало утворені ним відходи, як вторинну сировину, то на нього не можуть бути поширеними норми п. 240.5 ПКУ.
Тобто, якщо у підприємства утворюються відходи, які можуть бути використані як вторинна сировина, але підприємство вирішило їх не продавати та не переробляти самостійно, не оприбуткувало їх як вторинну сировину, для такого підприємства це звичайні відходи. Позбавити від сплати екоподатку за такі відходи підприємство може тільки наявність договору на видалення та утилізацію відходів з суб’єктами господарювання (комунальними або спеціалізованими підприємствами тощо).
При цьому підприємство у складі вартості послуг із утилізації та захоронення відходів, що надаються спеціалізованими підприємствами, які отримали відповідні ліцензії на поводження з відходами, відшкодовує таким підприємствам приналежну до сплати суму екоподатку.