Відповідно до ст. 979 ЦКУ, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату). Страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування (ст. 985 ЦКУ).
Банки, які надають кредити фізособам для купівлі авто під заставу такого авто, ставлять до таких позичальників обов'язкову вимогу застрахувати такий транспортний засіб. Найчастіше саме банк буде вигодонабувачем при отриманні страхового відшкодування від страхової компанії у разі пошкодження транспорту (заставного майна) при ДТП.
Щодо оподаткування ПДФО страхового відшкодування, яке отримує фізособа, то за УПК №325 це питання регулює абз. «б» пп. 165.1.27 ПКУ. Так згідно з цією нормою до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу не включається сума страхової виплати, страхового відшкодування за договором страхування від страховика-резидента у разі виконання такої умови: під час страхування майна сума страхового відшкодування не може перевищувати вартість застрахованого майна, визначену за звичайними цінами на дату укладення страхового договору, збільшену на суму сплачених страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).
Якщо ж сума страхового відшкодування перевищує вартість застрахованого майна, визначену за звичайними цінами на дату укладення договору страхування, збільшену на суму сплачених страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), податковий агент із суми такого перевищення утримує та сплачує (перераховує) до бюджету податок за ставкою, визначеною у п. 167.1 ПКУ (пп. 2.2 Порядку №997).
На підставі цих та інших пунктів ПКУ податківці в УПК №325 роблять висновок, що в ситуації виплати страхового відшкодування страховою компанією банку-вигодонабувачу з додержанням вимог пп. 165.1.27 ПКУ, якщо банк спрямовує ці кошти на рахунок погашення кредиту фізособи, отриманого під застрахований автомобіль (що потрапив у ДТП), то сума такого відшкодування не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу фізособи-позичальника.
Звісно, висновок позитивний. Та варто врахувати той факт, що до УПК №325 діяла УПК №701, за якою податківці, керуючись майже повністю тими самими нормами того самого законодавства (!), доходили протилежного висновку. Так, вони наголошували, що суми такого страхового відшкодування, згідно з абз. «е» пп. 164.2.17 ПКУ, розглядаються як дохід платника податку у вигляді додаткового блага. А банк, відповідно, повинен був виконати всі функції податкового агента, встановлені ПКУ.
То коли ж податківці мали рацію — раніше чи тепер? І чи не матиме така суперечливість у консультаціях негативних наслідків для фізособи — платника ПДФО? Заспокоїмо: згідно з п. 53.1 ПКУ, не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до узагальнюючої податкової консультації, зокрема на підставі того, що у майбутньому така узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована. А отже, діяти за УПК №701 можна було (але не обов'язково) до набрання чинності УПК №325. Після 02.06.2014 р. згідно з УПК №325 вищезазначений дохід не оподатковується ПДФО. І, знову ж таки, завдяки п. 53.1 ПКУ банки мають право скористатися цією УПК та уникнути відповідальності за її використання.
А тепер про сам висновок з УПК №325. Виходячи з особливостей договору страхування, в ситуації, яку розглядає УПК №325, хоча страхові внески і сплачує фізособа-позичальник, одержує страхове відшкодування банк. І саме банк є власником цих коштів, адже за умовами договору фізособа укладає договір страхування в інтересах третьої особи — банку. Тож, коли згідно з кредитним договором банк списує суму кредиту в разі настання страхового випадку, він фактично робить це не за рахунок погашення такого кредиту грошима фізособи, а за рахунок власних коштів (отриманих сум страхового відшкодування). А отже, формально дохід фізособа-позичальник отримує. Хоча, безперечно, й не у вигляді суми страхового відшкодування, а у сумі списаного їй боргу.
Утім, не можна говорити і про анулювання боргу за власним рішенням банку, адже він списує такий борг, виконуючи умови кредитного договору. Тож оподаткування доходу фізособи в сумі списаного боргу мало би бути, але згідно з пп. 164.2.19 — як інший оподатковуваний дохід (що не звільнений від оподаткування згідно зі ст. 165 ПКУ).
Але, повторюємо, наразі податківці надали дуже позитивну УПК, яка спрощує життя не лише фізособам-позичальникам, а й банкам (як податковим агентам). Оскільки банк не спроможний утримати зі суми списаного кредиту суму ПДФО, а ситуація зі списанням кредиту таким шляхом є поширеною, але не передбачена ПКУ, то в разі визнання цього доходу оподатковуваним банку довелося б при погашенні кредиту за рахунок страхових коштів сплачувати ПДФО (попередньо його нарахувавши із застосуванням коефіцієнта за п. 164.5 ПКУ, бо дохід надається фізособі не у грошовій формі). До того ж потім ще треба було б вирішувати питання, як отримати від фізособи-позичальника відшкодування такого ПДФО, чи й взагалі сплачувати його за власний кошт. Тепер вони позбавлені такого клопоту.
--1--
Узагальнююча податкова консультація щодо оподаткування сум страхового відшкодування, які виплачуються банку-вигодонабувачу при настанні страхового випадку із предметом застави (автомобілем) та спрямуються банком на погашення кредиту, затверджена наказом Міндоходів від 02.06.2014 р. №325, див. «ДК» №25-26/2014.
Василь Рорат