Які документи підтверджують право на податковий кредит?

Коментар до листів ДФСУ від 10.10.2017 р. №3447/4/99-99-14-02-02-13

та Мінфіну від 08.11.2017 р. №11310-09-10/30469

Згідно з змінами, внесеними до п. 201.10 ПКУ,  з 1 липня 2017 року зареєстровані ПН та РК в ЄРПН  для покупця таких товарів/послуг є достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребують будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Але така ситуація дуже непокоїть податківців. Як же ж так? А доведення реальності операції? 

Тому у коментованому листі податківці навели ряд прикладів, коли, незважаючи на наявність зареєстрованої податкової накладної, операції є фіктивними. За такими операціями раніше вони знімали відображені суми податкового кредиту. 

Фіктивні або нереальні операції за прикладами ДФСУ

За роз’ясненням податківців "покупцем" може формуватися сума податкового кредиту за зареєстрованою податковою накладною в ЄРПН при взаємовідносинах із "постачальником":

• від імені та без відома якого при неправомірному використанні його засобів ЕЦП надіслано податкову накладну на реєстрацію та який заперечує факт постачання товарів/послуг "покупцю", що підтверджуватиметься заявою такого "постачальника" та/або рішенням суду;
• керівника та/або засновника якого визнано судом винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 205 ККУ, та час фіктивного підприємництва цього "постачальника" охоплюватиме період, за який складено документи за фактично не здійсненою ним операцією з постачання товарів/послуг "покупцю";
• який має одну або кілька ознак фіктивності (фіктивної діяльності), визначених у ст. 55-1 ГКУ. Наприклад, зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність, в тому числі складено документи за фактично не здійсненою ним операцією з постачання товарів/послуг "покупцю", без відома і згоди засновника та призначеного у законному порядку керівника такого "постачальника", що підтверджуватиметься зібраними під час досудового розслідування доказами;
• за нереальними операціями з придбання товарів/послуг, які не вироблялися/надавалися в обсязі, зазначеному у складених документах, та/або при неможливості їх реального постачання у зв’язку з відсутністю або недостатністю у "постачальника" необхідного управлінського й технічного персоналу, виробничих активів і матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва, зберігання й транспортування товарів, надання послуг, що підтверджуватиметься зібраною відповідно до ст. 72 ПКУ податковою інформацією (сукупністю об'єктивних і достатніх доказів), яка згідно із пп. 83.1.2 ПКУ є підставою для висновків під час проведення перевірки "покупця".

Не забули податківці у коментованому листі про долю витрат в бухобліку за фіктивними операціями. А саме: "відповідно до ст. 1, 4 і 9 Закону №996, і рішень ВСУ, наприклад, у справах №810/6201/14 і 826/3939/15, первинні документи, оформлені за таких обставин (неправомірно складені), не мають юридичної значимості для обліку господарських операцій, їх дані не підлягають врахуванню при визначенні витрат в облікових регістрах і фінансового результату у фінансовій звітності та згідно з положеннями п. 44.1 ПКУ - фінансового результату до оподаткування у податкових деклараціях з податку на прибуток підприємства".

Не дивно, що податківці вирішили заручитися думкою Мінфіну з цього приводу. 

Мінфін відповів дипломатично

З одного боку, у коментованому листі Мінфін нагадує, що й  інші норми ПКУ (тобто, крім п. 201.10 ПКУ) також встановлюють чіткі правила віднесення сум ПДВ до податкового кредиту.

Так, згідно з п. 198.1 ПКУ до податкового кредиту відносяться, зокрема, суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання товарів (необоротних активів) та послуг.

При цьому п. 198.2 ПКУ визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг.

З іншого боку, Мінфін нагадав, що відповідно до п. 198.6 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ПКУ.

Тому, Мінфін доходить до висновку, що у разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними документами, платник податку несе відповідальність відповідно до ПКУ. 

Тобто, виходить – якщо є податкова накладна, сума податкового кредиту вважається підтвердженою. Й інші документи не потрібні.

Мінфін нагадує податківцям, що така лояльна для платників ПДВ норма з’явилася у п. 201.10 ПКУ не просто так, а завдяки введенню з 01.07.2017 р. системи моніторингу реєстрації податкових накладних та розрахунків коригування в ЄРПН. Для поліпшення ефективності боротьби з ухиленням від оподаткування запроваджено новий механізм, який дозволяє автоматично аналізувати податкову накладну на наявність ризиків та зупиняти її реєстрацію в ЄРПН ще на стадії реєстрації.

Проте, Мінфін зазначає, що така норма п. 201.10 ПКУ насправді не змінює загальні правила формування податкового кредиту платниками податку. Тобто у податківців залишається право перевірити правильність складання таких податкових накладних і взагалі наявність підстав для їх складання. 

Якщо таких підстав немає (немає операцій з придбання товарів/послуг, їх оплати або отримання покупцем), або інформація, наведена у таких податкових накладних не відповідатиме даним, зазначеним у первинних документах, податківці  матимуть право вважати, що податкова накладна була складена із помилками (або взагалі безпідставно). 

Для доказу цього податківці мають право проводити не лише перевірки покупців, а і зустрічні перевірки покупців з їх постачальниками (про це Мінфін теж згадує у коментованому листі). 

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. 

Отже, маючи таку підтримку, податківці і далі вимагатимуть при перевірках підтвердні документи до податкових накладних, визначатимуть, чи правильно вони складалися, і якщо підтвердження не буде, зніматимуть податковий кредит.

На що звертають увагу податківці при перевірці податкових накладних, за якими було визнано податковий кредит, ми писали тут.

Щоб поставити крапку у цьому питанні нагадаємо, що у п. 201.10 ПКУ з 01.07.2017 р. набрала чинності ще одна норма.

За нею помилки в  обов’язкових реквізитах, визначених п. 201.1 ПКУ (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов’язань, не можуть бути причиною неприйняття податкових накладних у електронному вигляді.

Як бачимо, в ній нічого не говориться про право на податковий кредит. Ця норма мала б працювати при реєстрації податкових накладних в ЄРПН. А якщо податкова накладна зареєстрована – які претензії до платника податків? 

Але, як бачимо, і податківці, і Мінфін продовжують наполягати на тому, що порядок документального підтвердження права на податковий кредит залишився без змін. Тому податкова накладна, складена із помилками у обов’язкових реквізитах (до яких належить і дата її складання – виникнення ПЗ у постачальника, і номенклатура товарів/послуг та їх ціна та обсяг), як і раніше, на думку податківців, права на податковий кредит не дає.