«Вісник. Офіційно про податки»
Під час здійснення господарської діяльності у СПД іноді виникають ситуації, коли після здійснення продажу підприємством «А» торговельного чи виробничого об’єкта підприємству «Б» внаслідок несвоєчасного розірвання та укладення договорів про надання комунальних послуг їх сплату деякий час здійснює продавець, а покупець (новий власник) сплачує йому суму, що дорівнює вартості спожитих комунальних послуг.
У зв’язку з цим у підприємства «А» (платника ПДВ) виникає запитання: чи є отримана ним компенсація витрат на оплату «комуналки», що отримана від підприємства «Б» об’єктом оподаткування ПДВ? З цього приводу ДФС у ІПК від 13.11.2018 р. №4814/6/99-99-15-03-02-15/ІПК зазначила, що «отримання платником податку – попереднім власником нежитлової будівлі компенсації понесених ним витрат з оплати комунальних послуг від нового власника нежитлової будівлі (до дати розірвання договору із постачальником таких послуг) не є оплатою вартості послуг для цілей оподаткування податком на додану вартість. Таким чином, отримання платником податку коштів від нового власника нежитлової будівлі як компенсації понесених витрат з оплати комунальних послуг не є об’єктом оподаткування ПДВ».
Логіка цього листа ДФС зрозуміла, проте вважається доцільним зазначити і доповнити таке.
По-перше, отримання грошей саме по собі не є об’єктом оподаткування ПДВ, оскільки таким об’єктом не є операції з обігу валютних цінностей (пп. 196.1.4 ПКУ). Тут важливо підтвердити факт відсутності надання послуг підприємством «А» підприємству «Б», і як наслідок, відсутність об’єкта оподаткування ПДВ. Для цього слід уточнити, що таке послуги, споживані в процесі здійснення певної дії або проведення певної діяльності (пп. 14.1.185 ПКУ). Оскільки ця термінологія запозичена з ЦКУ, то в його положеннях і потрібно шукати відповідь.
Так, ч. 1 ст. 901 ЦКУ визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається (замовником, – авт.) в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності (виконавцем, – авт.), а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
При цьому, як встановлено ч. 1 ст. 509 ЦКУ, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Тобто надання послуги – це здійснення виконавцем (послугонадавачем) певної дії (дій, діяльності), корисної для замовника послуг (послугоотримувача).
Із зазначеного зрозуміло, що в цій ситуації підприємство «А» не зобов’язувалося здійснювати і не здійснювало якихось дій, що можуть стати предметом споживання для підприємства «Б», і завдання такого роду від нього не отримувало. Тому між сторонами не було договору про надання послуг, як і відповідного акта виконання і рахунку на оплату. Таким чином, тут відсутня операція з поставки послуг (підприємством «А» підприємству «Б»), у зв’язку з чим не виникає об’єкт оподаткування ПДВ.
По-друге, оскільки послуги все-таки «у справі» проходять (з боку «комунальника»), необхідно розібрати зв’язки в трикутнику «постачальник комунальних послуг – споживач цих послуг – платник по рахунку постачальника». Це допоможе адекватно зрозуміти правові стосунки між підприємствами і переконатися, що в цьому випадку справді має місце виплата компенсації, а не повернення грошей за договором позики. Адже як би сторони не називали свою домовленість, тут не виключено ознаки договору безвідсоткової позики («А» – позикодавець, «Б» – позикоодержувач) з переадресацією виконання: гроші передаються не підприємству «Б», а одразу «комунальнику».
Отже, між підприємством «А» (колишнім власником будівлі) і постачальником комунальних послуг є відповідний договір (термін якого ще не закінчився, а безпосередньо договір не розірвано). Термін договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлене законом (ч. 1 ст. 905 ЦКУ). Договір про надання послуг може бути розірваний, в тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку і на підставах, встановлених ЦКУ, іншим законом або за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 907 ЦКУ). На практиці в договори про надання комунальних послуг зазвичай включаються умови типу «договір може бути розірваний достроково у разі зміни власника будинку (будівлі, тощо)». Втім це необов’язково. Для розірвання потрібне письмове волевиявлення замовника послуг – попереднього власника об’єкта. Інакше договір залишається дійсним.
Отже, до написання відповідної заяви «комунальнику» підприємство «А» офіційно продовжує отримувати комунальні послуги і оплачувати їх. Проте споживаються вони підприємством «Б» (новим власником будівлі), через що воно відшкодовує підприємству «А» витрати з оплати «комуналки». Виплата такої компенсації здійснюється за прийнятим підприємством «Б» зобов’язанням сплатити гроші. Оформлення домовленості між сторонами можливе, наприклад, за допомогою обміну листами (оферта і акцепт).
У цьому зобов’язальному правовідношенні підприємство «А» виступає кредитором, тобто особою, яка має підтверджені в установленому порядку вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника (пп. 14.1.95 ПКУ), а підприємство «Б» – дебітором, тобто особою, у якої внаслідок минулих подій утворилася заборгованість перед іншою особою у формі певної суми грошових коштів, їх еквивалента або інших активів (пп. 14.1.43 ПКУ).
На підставі угоди про виплату компенсації підприємство «А» відображає у своєму обліку дебіторську заборгованість, якою згідно з п. 4 ПБО 10 «Дебіторська заборгованість» вважається сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.
А оскільки в цьому випадку терміни розрахунків швидше за все стислі, то в обліку підприємства «А» має місце поточна дебіторська заборгованість, тобто сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена впродовж 12 місяців з дати балансу (п. 4 ПБО 10). Відповідно до п. 5 ПБО 10 дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує вірогідність отримання підприємством майбутніх економічних вигід і може бути достовірно визначена її сума.
Для підприємства «А» зазначене збільшення «дебіторки» пов’язане з виникненням доходу, оскільки дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов’язання, що обумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства) за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена (п. 5 ПБО 15 «Дохід»). Оскільки тут має місце нарахування іншого операційного доходу, то сума компенсації витрат з оплати комунальних послуг, що підлягає отриманню від підприємства «Б» в обліку підприємства «А», відображається записом Дт 377 Кт 719.
За фактом отримання грошей від боржника робиться запис Дт 311 Кт 377. Підставою є первинний документ – виписка з банківського рахунку про проведення платіжного доручення від підприємства «Б», складеного з посиланням на договір із вказівкою «виплата компенсації витрат з комунальних послуг підприємству «А»; сума без ПДВ».
Записи, які відображають операції підприємства «А» з постачальником комунальних послуг (на підставі нерозірваного договору, рахунку на оплату послуг і податкової накладної), будуть такими:
- Дт 91 (92, 93) Кт 631 і Дт 641 Кт 631;
- Дт 631 Кт 311.