На кого з експортерів олійних не поширюється звільнення від ПДВ: УПК від Мінфіну

Коментар до Наказу Мінфіну від 11.03.2019 р. №105

Нагадаємо, що п. 63 підрозд. 2 розд. ХХ ПКУ передбачене звільнення від оподаткування ПДВ:

• експорту соєвих бобів з 01.09.2018 р. по 31.12.2021 р. (товарна позиція 1201 згідно з УКТ ЗЕД);
• насіння свиріпи або ріпаку з 01.01.2020 р. по 31.12.2021 р. (товарна позиція 1205 згідно з УКТ ЗЕД).

Однак це звільнення не поширюється на зазначені операції, якщо їх здійснюють с/г підприємства - виробники цих олійних культур, вирощених ними на землях сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності таких сільськогосподарських товаровиробників чи в їх постійному користуванні або використовуються ними на правах оренди (суборенди) чи емфітевзису.

Тож, головним моментом є визначення того, хто такі с/г підприємства–товаровиробники. Саме до нього звернувся Мінфін у новій УПК.

Хто такі сільгосптоваровиробники?

У ПКУ є тільки визначення с/г товаровиробника для цілей глави 1 розділу XIV ПКУ (тобто для сільгоспників–«єдинників»). Воно затверджено пп. 14.1.235 ПКУ. За ним, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу – це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа – підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Та чи можна цим визначенням користуватись щодо пільги з ПДВ? Мінфін в УПК №105 відповів ствердно.

В УПК наведено визначення за пп. 14.1.235 ПКУ та вказано, що саме ним слід користуватися для незастосування звільнення від ПДВ за п. 63 підрозд. 2 розд. ХХ ПКУ.  Але фахівці Мінфіну зауважили, що в такому випадку сільськогосподарський виробник має бути підприємством, яке згідно з п. 4 ст. 62 глави 7 ГКУ є юридичною особою. І це логічно, адже в зазначеній нормі щодо пільги з ПДВ йдеться про с/г підприємства.

Як довести, що підприємство є виробником саме сільгосптоварів?

На це питання Мінфін відповідає згадкою про основний вид діяльності підприємства.

По-перше, основний вид діяльності юрособи має бути зазначено в ЄДРПОУ (при реєстрації).

По-друге, основний вид економічної діяльності – це вид діяльності підприємства, на який припадає найбільший внесок у валову додану вартість. При цьому він не обов’язково має частку 50% або більше у валовій доданій вартості. Але тут Мінфін не надає жодних визначень та пояснень.

Знайти їх можна на сайті Держстату>>

Так, валова додана вартість розраховується як різниця між випуском в основних цінах та проміжним споживанням. Вона містить у собі первинні доходи, що створюються учасниками виробництва і розподіляються між ними.

Випуск – це вартість товарів і послуг, що є результатом виробничої діяльності одиниць – резидентів у звітному періоді.

Проміжне споживання містить витрати на товари та послуги, які використані інституційними одиницями для виробничих потреб.

Простіше кажучи, валова додана вартість = вартість виготовлених Т/П – витрати на виробництво цих Т/П, які підприємство використало (спожило) самостійно.  При цьому під вартістю мається на увазі ціна продажу таких Т/П, тобто саме додана вартість.

Таким чином, щоб довести, що підприємство є саме виробником сільгосптоварів, частка таких товарів у виробленій доданій вартості повинна бути найбільшою серед решти продукції цього підприємства. Але найбільшою не в сенсі 50% і більше. Цілком можливо, що це буде лише 30%, та порівняно з іншими видами діяльності така частка буде найбільшою (кожна з них не перевищує 30%).

Що таке землі с/г призначення?

В УПК №105 говориться, що з метою застосування зазначеної пільги з ПДВ застосовується визначення земель с/г призначення, наведене у  пп. 14.1.76 ПКУ.  

Це  мають бути землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.