Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Відповідно до пп. 133.1.5 ст. 133 ПКУ платниками податку з числа резидентів, зокрема, є відокремлені підрозділи платників податку, зазначених у пп. 133.1.1 цього пункту, визначені відповідно до розділу I ПКУ, за винятком представництв.
Підпунктом 14.1.30 ст. 14 ПКК передбачено, що поняття «відокремлені підрозділи» застосовується з метою оподаткування у значенні, визначеному Цивільним кодексом.
Статтею 95 цього Кодексу дано визначення окремих найпоширеніших форм відокремлених підрозділів.
Так, філією є відокремлений підрозділ юрособи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.
Представництвом є відокремлений підрозділ юрособи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юрособи. Філії та представництва не є юрособами. Вони наділяються майном юрособи, що їх створила, та діють на підставі затвердженого нею положення.
Згідно з п. 152.4 ст. 152 ПКУ, яким передбачено порядок нарахування податку в разі наявності відокремлених підрозділів у складі платника податку — юрособи, платник податку, який має у своєму складі відокремлені підрозділи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади, може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням таких відокремлених підрозділів, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням, визначений згідно з нормами цього розділу та зменшений на суму податку, сплаченого до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням відокремлених підрозділів.
Сума податку на прибуток відокремлених підрозділів за відповідний звітний (податковий) період визначається розрахунково виходячи із загальної суми податку, нарахованого платником податку, розподіленого пропорційно до питомої ваги суми витрат відокремлених підрозділів такого платника податку в загальній сумі витрат цього платника податку.
Пунктом 8 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ встановлено, що за результатами діяльності протягом одного року з дня набрання чинності розділом III ПКУ, тобто з 01.04.2011 р., страховики, які отримують доходи від провадження страхової діяльності, крім діяльності з виконання договорів довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення відповідно до Закону про недержавне пенсійне забезпечення, а також від діяльності, що не пов’язана зі страхуванням, обчислюють та сплачують податок на прибуток таким чином:
• протягом звітного податкового року страховики щокварталу сплачують податок за ставкою 3% суми страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, отриманих (нарахованих) страховиками — резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування, співстрахування та перестрахування ризиків на території України або за її межами;
• за результатами звітного року страховики розраховують розмір податку на прибуток, що обчислюється від оподатковуваного прибутку в порядку, встановленому ст. 156 та пп. 134.1.1 ст. 134 ПКУ, але не сплачують його.
Отже, виходячи зі встановленого Перехідними положеннями ПКУ порядку сплати податку страховиками у 2011 р. такі платники не можуть сплачувати податок на прибуток консолідовано.
