Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Згідно з пп. 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі — ПКУ), основні засоби — це матеріальні активи, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).
Відповідно до пп. 145.1.4 п. 145.1 ст. 145 ПКУ амортизація основних засобів провадиться до досягнення залишкової вартості об’єктом його ліквідаційної вартості.
Згідно з пп. 153.2.1 п. 153.2 ст. 153 ПКУ дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов’язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більш ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).
Положення цього підпункту поширюються також на операції з особами, які не є платниками цього податку або сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток.
Отже, при досягненні залишкової вартості об’єкта основного засобу його ліквідаційної вартості такий об’єкт у податковому обліку не вважається основним засобом. У разі продажу такого об’єкта платник податку має врахувати при визначенні податку на прибуток дохід у повному розмірі від його реалізації у загальному порядку з урахуванням пп. 153.2.1 п. 153.2 ст. 153 ПКУ щодо застосування звичайних цін.
