Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Відповідно до ст. 264 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року №436-IV зі змінами та доповненнями (далі — ГКУ) матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб’єктів господарювання, здійснюються суб’єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.
За договором поставки одна сторона — постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні — покупцеві товар (товари), а покупець — прийняти зазначений товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 265 ГКУ).
Якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їхньої якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі вищі вимоги до якості товарів (ст. 268 ГКУ).
Згідно зі ст. 269 ГКУ строки і порядок встановлення покупцем недоліків поставлених йому товарів, які не могли бути виявлені при звичайному їх прийманні, і пред’явлення постачальникові претензій у зв’язку з недоліками поставлених товарів визначаються законодавством відповідно до цього Кодексу.
Постачальник (виробник) зобов’язаний власним коштом усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу. У разі усунення дефектів у виробі, на який встановлено гарантійний строк експлуатації, цей строк продовжується на час, протягом якого він не використовувався через дефект, а при заміні виробу гарантійний строк обчислюється заново з дня заміни.
Відповідно до пп. 136.1.5 ст. 136 ПКУ від 2 грудня 2010 року №2755 —VI зі змінами та доповненнями для визначення об’єкта оподаткування не враховуються суми коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду або внаслідок задоволення претензій у порядку, встановленому законом, як компенсація прямих витрат або збитків, понесених таким платником податку внаслідок порушення його прав та інтересів, що охороняються законом, а також суми відшкодування немайнової шкоди за рішенням Європейського суду, якщо вони не були віднесені таким платником податку до складу витрат або відшкодовані за рахунок коштів страхових резервів.
З урахуванням викладеного, заміна товару або його ремонт постачальником (виробником) протягом гарантійного строку є відшкодуванням збитків завданих покупцю внаслідок поставки неякісного товару, тож платник податку — покупець не враховує для визначення оподатковуваного прибутку вартість товару, щодо якого проведено таку заміну, та вартість послуг гарантійного ремонту, якщо вони не були віднесені таким платником до складу витрат або відшкодовані за рахунок коштів страхових резервів.
