Українська Рада Бізнесу прийняла заяву щодо проєкту Закону №4004 «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо підвищення ефективності боротьби з кіберзлочинністю та використання електронних доказів» від 01 вересня 2020 року.
За результатами аналізу законопроєкту №4004 слід зазначити, що проєкт містить кілька позитивних положень, які сприятимуть законодавчому закріпленню інституту електронних доказів, як такому, та боротьбі з кіберзлочинністю. В той же час проєкт містить низку негативних норм та неточних формулювань і визначень, зокрема:
1. Визначення та перелік електронних доказів, порядок зберігання електронних доказів та здійснення їх копій потребують доробки та уточнень. Неточне і розширене трактування понять спровокує маніпуляцію термінами. Зокрема, в частині визначення електронних доказів через поняття «інша інформація в електронній (цифровій) формі».
2. Щодо змін до ст. 39 Закону України «Про телекомунікації». Нова редакція вказаної статті не містить істотного звуження прав для телекомунікаційних компаній – адже обов’язок встановлювати спецобладнання та забезпечувати його функціонування існував і раніше. У редакції, що пропонується, здійснюється конкретизація такої інформації та посилання на негласні слідчі дії як підставу для здійснення сприяння правоохоронним органам.
В той же час досить суперечливим наразі виглядає доповнення вказаної статті положеннями про тимчасовий доступ, проведенню якого мають сприяти відповідні оператори та провайдери (що і так випливає з природи тимчасового доступу у вигляді ухвали слідчого судді). В результаті ж прийняття такої редакції закону не виключено, що втручання в приватне спілкування, яке можливо виключно через проведення негласних слідчих дій, буде здійснюватися шляхом надання тимчасового доступу до інформації у операторів, що необґрунтовано розширить межі втручання правоохоронців до захищеної інформації.
3. Занепокоєння викликають деякі «приховані» зміни – зокрема, і певні розбіжності між назвою законопроєкту та його змістом. Так, поряд із впровадженням інституту електронних доказів значна частина законопроєкту присвячена використанню в кримінальному судочинстві такого поняття як «віртуальні активи». В той же час, інститут «віртуальних активів» на даний момент недостатньо нормативно врегульований, а підходи до їх визначення є дискусійними.
Враховуючи п. 4, а також з метою уникнення свавільного тлумачення даного поняття правоохоронними органами, наразі пропонуємо видалити із законопроєкту (а) вказівку на «віртуальні активи» як конкретно вказаний вид електронного документу та (б) масив положень про поводження з віртуальними активами, викладених у ч. 9 ст. 1002 законопроєкту.
4. Продовжуючи тенденції розвитку КПК України, в тому числі – попередніх законів, норми яких були спрямовані на зменшення випадків вилучення техніки (т. зв. законопроекти «Маски-шоу стоп»), оригіналів електронних доказів, вважаємо за необхідне чітко визначити, що оригінали електронних доказів вилучаються (і відповідно, зберігаються) лише у виключних випадках. Крім того, важливо передбачити процедуру долучення, реєстрації та зберігання таких доказів у матеріалах справи.
5. Щодо правок до ст. 164-165 КПК України. Пропонується безпідставне розширення кола осіб, яким може бути наданий тимчасовий доступ до інформації, речей і документів за ухвалою суду (зокрема, шляхом надання можливості судді обмежитися посиланням на орган, якому надається такий доступ, без конкретизації слідчого чи прокурора). Натомість коло таких осіб повинне бути обмежене конкретними слідчими, прокурорами тощо у кримінальному провадженні, що пов’язане передусім із таємницею досудового розслідування. Посилання лише на орган досудового розслідування є неприпустимим.
6. Аналогічно неприпустимим є і безпідставне розширення законопроєктом кола осіб, яким надано право на тимчасовий доступ, за рахунок «офіційних представників органів досудового розслідування». Такі повноваження мають бути виключно у слідчих/прокурорів у досудовому розслідуванні.
7. Неприпустимо дозволити втручання у приватне життя громадян через отримання тимчасового доступу до систем операторів та провайдерів телекомунікаційного зв’язку шляхом негласних слідчих дій. Оскільки визначений у законопроекті спосіб «негласні слідчі дії» суттєво обмежуює конституційне право громадян на таємницю приватного життя, тому вважаємо, що перелік випадків, коли уповноважені особи можуть клопотати про отримання дозволу на проведення такої негласної слідчої дії, має бути включено до даного законопроекту як вичерпний перелік статей Кримінального кодексу, коли таке отримання тимчасового доступу шляхом негласної слідчої дії може бути розглянуте та задоволене. Зокрема, йдеться про тяжкі злочини; злочини, що загрожують цілісності державних кордонів та суверенітету; злочини, спрямовані проти людства, та у випадках, коли в уповноваженої особи є обґрунтована підозра, що такі негласні слідчі дії можуть врятувати життя.
8. Абсолютно неприпустимим та антиконституційним вважаємо можливість отримання ретроспективних даних про особу, щодо якої здійснюються негласні слідчі дії з отримання тимчасового доступу від операторів та провайдерів телекомунікаційного зв’язку. У законопроєкті необхідно чітко визначити та встановити, що уповноважені особи мають право на доступ та отримання лише даних про особу від дати, вказаної в судовому дозволі на здійснення такої негласної слідчої дії.
Виходячи з викладеного вище, бізнес-асоціації – члени Української Ради Бізнесу – закликають народних депутатів суттєво доопрацювати проєкт, виключивши з нього всі негативні та ризикові норми.