Керівник зважує два варіанти:
1) розірвати договір оренди і не сплачувати оренду, комунальні платежі, звільнити працівників і не платити зарплату або ж призупинити дію трудових договорів чи спрямувати працівників у відпустку за власний рахунок;
2) продовжувати платити оренду, комунальні платежі, працівникам зарплату, щоби підтримати їх у важкі часи.
Оцінюючи другий варіант, керівник бере до уваги власну надію на поновлення діяльності підприємства після закінчення дії воєнного стану. На його погляд, якщо обрати другий варіант, усі понесені витрати матимуть відношення до майбутнього. На його погляд, це своєрідні підготовчі витрати до майбутньої діяльності, або, з емоційного погляду, «витрати надії, витрати чекання».
Якби керівник не мав такої надії, він би пристав на перший варіант — розірвав договір оренди, звільнив працівників.
Але, обравши другий варіант, на погляд керівника, зазначені витрати в бухгалтерському обліку відображатиме не в поточному періоді, а перенесе до складу витрат майбутнього періоду. І тільки після поновлення діяльності такі витрати майбутнього періоду віднесе до складу поточних витрат прийдешніх майбутніх періодів.
Спробуймо допомогти керівникові обґрунтувати його думку
Ситуація специфічна. На наш погляд, чіткої однозначної відповіді саме на це конкретне питання чинні НП(С)БО не містять.
Але можемо міркувати таким чином, з огляду на базові норми НП(С)БО.
Відповідно до п. 7 НП(С)БО 16 витрати визнають витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображають у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Якщо підприємство не має замовлень під час воєнного стану, не отримує доходів, але несе витрати, у тому числі з нарахування зарплати, то воно очікує, що все-таки після закінчення воєнного стану діяльність поновиться, з’являться замовлення, буде робота і буде дохід.
Тобто зазначені витрати можна оцінювати як спрямовані на дохід, який планується отримати в майбутньому.
Якби підприємство не мало таких очікувань, очевидно, воно б звільнило працівників, розірвало договори з надання комунальних послуг тощо.
З огляду на таку логіку понесені витрати можна вважати витратами майбутніх періодів і списувати на рахунок 39.
Обліковані таким чином витрати можна з емоційного погляду назвати «витратами чекання, витратами надії».
Після того як діяльність поновиться, накопичені «витрати чекання, надії» на рахунку 39 включатимуться до складу витрат відповідних періодів. Причому підприємству доведеться встановити наказом по підприємству особливості розподілу таких витрат. Наприклад, якщо витрати накопичувалися протягом 8 місяців, їх списують до складу витрат 16 місяців чи 24 місяців тощо. Відтак усі накопичені на рахунку 39 витрати ділять на 16 (24 тощо) й отриману частку витрат списують до складу кожного поточного місяця.
Якщо підприємство скористається наведеними міркуваннями, доречно буде закріпити такий порядок обліку витрат наказом по підприємству.
Але, повторимося, ми навели власну думку з цього питання.
Остаточну відповідь на нього може надати лише Мінфін, який регулює в Україні питання методології бухгалтерського обліку (див. ч. 2 ст. 6 Закону про бухоблік).
Відповідь Мінфіну
Автор надіслав запит до Мінфіну, і він надав відповідь — листом від 08.08.2022 р. №41010-07/З-1267/1444.
Зміст відповіді, на жаль, не втішає. У разі застосування підприємством для ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності НП(С)БО методологічні засади формування в бухобліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінзвітності визначено НП(С)БО 16 та Інструкцією №291. Відповідно до зазначеного НП(С)БО витрати відображають у бухобліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов’язань. І в бухобліку немає поняття «витрати надії», «витрати чекання».
По суті, конкретної відповіді тут немає. Але автор розуміє цей лист таким чином, що Мінфін не вбачає підстав зазначені витрати відносити до складу витрат майбутніх періодів на рахунок 39.
Своєю фразою про відсутність у бухобліку понять надії та чекання Мінфін, на наш погляд, відсік від розгляду емоційну складову. Тобто не потрібно, аналізуючи витрати, переходити на емоції. Є НП(С)БО 16, і потрібно керуватися виключно його нормами.
Що каже НП(С)БО 16
Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.
Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Витрати, які ми розглядаємо, неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду. Опосередковано — можна, а прямо — ні. Тож тут, без усіляких емоцій, витрати відображаємо в тому періоді, в якому вони понесені. Оренду за червень відображаємо в червні. Зарплату за липень — у липні. Комунальні послуги за серпень — у серпні. І так далі.
Отже, ми навели власне міркування і думку Мінфіну. Яку з позицій застосувати, — вирішувати вам.
Чи нараховувати компенсувальний ПЗ з ПДВ за п. 198.5 ПКУ на зазначені витрати?
ПЗ з ПДВ за п. 198.5 ПКУ платник ПДВ нараховує за одночасного виконання двох умов.
По-перше, якщо товари, послуги, необоротні активи придбані з ПДВ.
По-друге, якщо придбані товари, послуги, необоротні активи призначені для використання в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
Відповідно до пп. 14.1.36 ПКУ господарська діяльність — діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
На наш погляд, в описаній ситуації підприємство призупинило діяльність, але витрати пов’язані з утриманням призначеного для використання в господарській діяльності майна і такі витрати спрямовані на отримання доходу — в майбутньому.
Тобто в принципі спрямовані на отримання доходу. А тому немає підстав для нарахування компенсувальних ПЗ з ПДВ за п. 198.5 ПКУ.
Думка податківців
...оскільки при здійсненні операції з призупинення експлуатації виробничого обладнання таке обладнання не використовується в операціях, перерахованих у п. 198.5 ПКУ, а так, як і раніше, продовжує перебувати у статусі призначеного для використання в оподатковуваних ПДВ операціях у межах господарської діяльності платника податку, тому ПЗ з ПДВ відповідно до вказаного пункту ПКУ у розглянутій ситуації не нараховуються.
ІПК ДПСУ від 23.03.2020 р. №1195/6/99-00-07-03-02-06/ІПК
Але податкова під час перевірки в конкретній ситуації може прийняти інше рішення, вважаючи, що нараховувати компенсувальний ПДВ потрібно.
Тому для уникнення непорозумінь може бути доречним отримати з цього питання індивідуальну податкову консультацію.