Над питанням щодо конвертації та реструктуризації валютних іпотечних кредитів банки, позичальники і держава б'ються ось уже сім років. Відтоді багато чого було реструктуризовано, щось погашено, а дещо дійшло до судів. Але питання не втратило актуальності. Нині в Україні з новою силою розгорілася суперечка, як саме варто розв’язувати проблему і чому меморандум, у створенні якого брали участь усі сторони, зокрема й банки, досі не підписали головні учасники ринку.
2009-го до мене на стіл потрапив один цікавий лист від позичальника. Точних формулювань я тепер, звичайно, уже й не згадаю. Суть його зводилася до опису досить поширеної життєвої ситуації. Іпотечний кредит у валюті, дружина, яка пішла в декрет і з якихось причин не змогла повернутися на роботу, і, звісно, долар, який стрибнув до восьми гривень. Але й не це головне. Що мене по-справжньому вразило в тому листі, то це підхід. Людина, що написала його, не просто нарікала на життєві обставини, а пропонувала конкретний і чіткий план реструктуризації кредиту, який, на думку адресанта, він може осилити. До листа було додано детальний розрахунок із докладним графіком погашення заборгованості.
Таких листів надходило багато, і далеко не всіх їх було адресовано мені особисто. Не всі, звичайно, були такі змістовні. Але головне не в тому, якими словами вони були написані, а в тому, що вони були. Чи варто говорити, що кожен такий лист ми розглядали особливо уважно і завжди йшли назустріч клієнтові? Я не беруся стверджувати, що таку позицію займали всі без винятку банкіри, але більшість із них як мінімум завжди готові була вислухати позичальника, який потрапив у важку ситуацію. Питання тут не лише і не так у строгих цифрах збитків і резервів, як у людському ставленні. Кому сподобається розмова з позиції сили і шантажу?
Крім індивідуальних рішень, у період 2009–2010 років чимало банків, особливо ті з них, хто встиг сформувати великі портфелі валютної іпотеки, пропонували клієнтам програми конвертації кредитів і їхньої реструктуризації. Багато хто скористався, але були й такі, хто категорично відмовлявся. Одні були твердо впевнені, що з гривнею нічого не трапиться, інші вірили в непорушність своїх валютних доходів. Так чи інакше, шляхом конвертації в гривню і плановим погашенням до 2015 року портфель валютних кредитів приватних клієнтів зменшився з майже $15 млрд до трохи більш як $3 млрд.
Результат здається видатним доти, поки ми дивимося на суху статистику. Насправді ж за цією цифрою стоять сотні тисяч людей, у кожного з них – своя історія. Тому очевидно, що проблему ще далеко не усунено. Причому що більша прірва між курсом гривні «тоді» й «тепер», то важче її владнати.
Нині в Україні завзято обговорюють два варіанти виходу із ситуації. Примусова конвертація всієї решти кредитів «по п'ять» і добровільний меморандум, який передбачає конвертацію за сьогоднішнім курсом та прощення частини боргу. Через низку причин я навіть не говоритиму про перший. Зате про другий поговорити варто.
Нещодавно НБУ заявив, що меморандум почав працювати. Регулятор мав привід для таких заяв. У тексті документа є рядки, які дають підстави так говорити. Утім, є й інші, згідно з якими зобов'язання банків щодо виконання умов меморандуму наступають лише тоді, коли буде виконано три умови. Дві з них (відмова від санкцій за порушення нормативів і правки до Податкового кодексу) виконано, але третю – ще досі ні. Ідеться про мораторій на відчуження заставного майна за іпотечними кредитами. До речі, на мій погляд, невиконання цієї вимоги банківського співтовариства і залишається головною проблемою меморандуму. Саме через це фінустанови не поспішають брати на себе зобов'язання і підписувати документ.
Наразі у списку підписантів – 11 фінустанов, двома з яких управляє тимчасова адміністрація, а ще одна не має у своєму портфелі роздрібних валютних кредитів. Але жоден із решти восьми банків не робить погоди на іпотечному ринку. Реальні лідери ринку, на чию частку припадає більш як половина решти $3 млрд, поки що не поспішають ставити підпис під документом.
У чому причина? Я далекий від думки, що ці банки не готові брати участь у програмі конвертації за умовами меморандуму. Зрештою, її розробляли, зокрема, і лідери іпотечного кредитування, а отже, їхні вимоги також враховано. Не вірю я, що проблема полягає в їхній неповороткості: мовляв, мова йде про банки-нерезиденти зі складними і тривалими процедурами ухвалення рішень. Так, процедури непрості, але й часу було достатньо.
Гадаю, їхнє обережне ставлення до меморандуму ґрунтується лише на двох чинниках. По-перше, це, звичайно, уже згаданий мораторій на відчуження заставного майна. Банки просто побоюються, що у відсутності виразної мотивації платити позичальники можуть використовувати меморандум як спосіб потягнути час. По-друге, не до кінця зрозуміло, де банкам купувати валюту для покриття власних валютних зобов'язань. Адже в момент конвертації зобов'язання перед кредиторами у валюті переходять із позичальника на банк. Нагадаю, що мова йде про досить солідну для нинішнього міжбанку цифру. Навіть беручи до уваги те, що не всі кредити підпадуть під умови реструктуризації.
Тим часом позичальникам варто дати можливість конвертувати свої кредити у гривню. Але тільки на умовах, які хоча б приблизно можна назвати рівними для банків та їхніх клієнтів. Інакше ми ставимо в нерівні умови не лише банки і їхніх вкладників, а й самих позичальників. Чому ті, хто чесно обслуговував кредит багато років, знаходив можливість звернутися в банк із проханням про реструктуризацію, у цій історії мають неодмінно виявитися стороною, яка програла? Тоді як любителі гострих відчуттів (а як ще інакше назвати людей, які свідомо відмовилися конвертувати валютну заборгованість у гривню після девальвації 2008-го) – у виграші.
Ну і, звичайно, окремим рядком, червоною ниткою проходять вкладники, яким банки віддаватимуть депозити зовсім не «по п'ять».
Вадим Березовик,
голова правління «Комерційного індустріального банку»