Федерація професійних спілок України розповідає, що відповідно до Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» з переліку статей, норми яких не застосовуються у період дії воєнного стану, вилучено ст. 72 КЗпП, що регламентує компенсацію за роботу у вихідний день.
Норма ст. 72 КЗпП відновила свою чинність з дати набуття чинності цим Законом, тобто з 19 липня 2022 року.
Так, робота у вихідні дні має компенсуватись, як і в мирний час, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі відповідно до ст. 107 КЗпП.
При цьому в нормах законодавства є «цікава» невідповідність. Так, норма ст. 72 КЗпП містить вказівку на те, що рішення щодо компенсації роботи у вихідні дні приймається за згодою сторін (і тільки розмір компенсації визначається ст. 107 КЗпП).
А ст. 107 КЗпП, як імперативною нормою, визначено, що робота у святкові дні відповідно оплачується в подвійному розмірі, і тільки за бажанням працівника може компенсуватися наданням іншого дня відпочинку.
На практиці в разі застосування компенсації за роботу у вихідний день враховують зазвичай саме бажання працівника, хоча відповідно до ст. 72 КЗпП потрібно опиратися на домовленість сторін.
У визначенні ж варіанту компенсації за роботу у вихідний день є паритетність сторін трудового договору, тобто ініціатором визначення виду компенсації може бути як працівник, так і роботодавець, хоча на практиці перевага віддається працівникові.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КЗпП робота у вихідний день може за згодою сторін компенсуватися:
- у грошовій формі;
- наданням іншого дня відпочинку.
Інший день відпочинку для кожного працівника доцільно було б визначати вже в наказі про залучення окремих працівників до роботи у вихідний день. Однак якщо це не зроблено, працівник не має права самовільно визначати інший день відпочинку.
Пленум Верховного Суду України роз’яснює, що самовільне використання відгулу надає право власникові на звільнення працівника за вчинення прогулу (п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).
Законодавством не встановлено терміну давності для надання працівникові іншого дня відпочинку за роботу у вихідний день. Як правило, такий день відпочинку (відгул) надається найближчим часом.
Дата відгулу може бути погоджена з працівником і вказана в наказі про залучення його до роботи у вихідний день. Сторони можуть також домовитися про надання іншого дня відпочинку пізніше, приєднавши його до відпустки, наприклад, приурочивши його до початку відпустки.