Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Статтею 25 Закону «Про відпустки» перелiчено обставини, за яких працiвниковi обов'язково на його бажання надається вiдпустка без збереження зарплати.
За статтею 26 Закону за сімейних обставин та з інших причин працiвниковi також може надаватися відпустка без збереження зарплати на термін, обумовлений угодою мiж працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не бiльш як 15 календарних днiв на рiк.
Отже, вiдпустки без збереження заробiтної плати можна умовно роздiлити на два види:
- такi, що надаються працiвникам унаслiдок суб’єктивного права, яке вони мають за законом, при цьому перелiк обставин, за яких такi вiдпустки обов'язково надаються, є вичерпним;
- такi, що надаються за погодженням сторiн, можливiсть надання та тривалiсть яких визначається за погодженням сторiн, при цьому законодавством iмперативно їхня тривалiсть обмежена 15 календарними днями на рiк.
Для одержання вiдпустки за ст. 26 Закону працiвник у заявi на iм’я роботодавця про надання такої вiдпустки має зазначити сiмейнi або iншi обставини, що спричинили потребу в такiй вiдпустцi. Перелiк цих причин законодавством не встановлений, оскiльки їхня важливiсть залежить вiд конкретних обставин, що можуть скластися в життi того чи iншого працiвника. А отже, рiшення надавати чи не надавати працiвниковi з тiєї чи iншої причини таку вiдпустку належить до компетенцiї роботодавця.
«Праця i зарплата» №21 (1033)