Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
На обговоренні в СПО об’єднань профспілок знаходиться проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (щодо зайнятості та соцстрахування на випадок безробіття). Ним пропонується викласти у новій редакції проекту Закону України «Про зайнятість населення та загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Законопроектом, зокрема, пропонується підвищити мінімальний розмір допомоги з безробіття до гарантованого Конституцією України рівня – прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Крім того, планується прив'язати розмір допомоги з безробіття до реального страхового стажу осіб. Сьогодні визначено максимальний стаж до 10 років. Пропонується ж продовжити його до 30 років з пропорційним визначенням розмірів допомоги у відсотках до середньої зарплати (доходу) залежно від страхового стажу:
- до 3 років – 45%;
- від 3 до 5 років – 50%;
- від 5 до 10 років – 55%;
- від 10 до 15 років – 60%;
- від 15 до 20 років – 65%;
- від 20 до 25 років – 70%;
- від 25 до 30 років – 75%;
- понад 30 років – 80%.
Для особи, страховий стаж якої становить не менше 15 років і, яка протягом 15 років, що передували місяцю реєстрації як безробітної, не отримувала допомогу з безробіття, при визначенні розміру допомоги, відсотки до середньої заробітної плати (доходу) збільшуються на 5 відсоткових пунктів, але не більш як до 80%.
Допомогу з безробіття пропонують виплачувати залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:
- перші 90 календарних днів – 100%;
- протягом наступних 90 календарних днів – 80%;
- у подальшому – 50%.
Серед іншого, законопроектом також передбачено:
1) визначення повноважень та сфери відповідальності центральних органів виконавчої влади у реалізації політики зайнятості із фокусуванням на активізацію створення нових робочих місць;
2) впровадження професійного навчання впродовж життя;
3) розвиток системи підтвердження кваліфікації зареєстрованих безробітних та осіб, які шукають роботу, здобутої шляхом неформального/інформального навчання за робітничими професіями;
4) збільшення кількості з 7 до 16 активних заходів державної політики у сфері зайнятості населення та запровадження можливості їх реалізації з урахуванням специфіки регіонального ринку праці;
5) стимулювання трудової мобільності для прискорення працевлаштування;
6) запровадження надання електронних сервісів для суб’єктів ринку праці та приватних агентств зайнятості (аналогічні сервіси діють у Німеччині, Бельгії, Франції, Хорватії, Словенії, Фінляндії, Великобританії та ін.);
7) удосконалення та визначення чітких правил діяльності приватних агентств зайнятості, розширення переліку видів послуг, які можуть надавати приватні агентства зайнятості, спрощення можливості виходу на ринок шляхом переходу від ліцензування до запровадження діяльності таких суб’єктів господарювання за декларативним принципом з одночасним посиленням контролю за їх діяльністю;
8) утворення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику сфері зайнятості населення та трудової міграції, та сервісних регіональних агентств зайнятості з метою приведення законодавства України у відповідність до положень Конвенції МОП №88 про організацію служби зайнятості.
