«NV Бізнес» розповідає, що накопичувальна пенсійна система – можливість людей жити на старості гідно і безпечно накопичити собі дохід. Працюючи над її впровадженням, чую багато побоювань щодо того, що гроші можуть пропасти чи знецінитися.
Розумію острах людей, які вже переживали втрату своїх заощаджень. Тому хочу роз’яснити деякі речі, які стосуються гарантій збереження пенсійних накопичень. Деякі вже є в законодавстві, деякі ще варто запровадити.
Накопичувальні пенсії за своєю природою інвестуються, а отже – піддаються ринковим ризикам. Завдання гарантійних механізмів – не стільки виключити ризик повністю (це неможливо), а максимально мінімізувати втрати учасників через системні шоки в економіці чи потенційні шахрайства.
Окрім класичних механізмів гарантування пенсійних накопичень, таких як: гарантування мінімального рівня дохідності, створення резервних фондів чи фондів гарантування або «бюджетних» гарантій держави, існують так звані юридичні інструменти гарантування пенсійних накопичень.
Це певні законодавчі вимоги до діяльності суб'єктів, які надають послуги у системі накопичувального пенсійного забезпечення, у поєднанні із системою державного нагляду в особі регуляторних органів. В нашому випадку регуляторні органи – це Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку і Національний банк України.
Основні механізми захисту пенсійних накопичень, які існують в міжнародній практиці, вже сьогодні закладені в законодавстві про накопичувальне пенсійне забезпечення, зокрема в Законі України «Про недержавне пенсійне забезпечення» та законодавстві про ринки капіталу. А саме:
Ліцензування. Кожна компанія, яка надає послуги з пенсійних накопичень (компанія з управління активами, адміністратор пенсійного фонду чи банк-зберігач) повинні мати ліцензію на здійснення відповідної діяльності. Перед видачею ліцензії перевіряються: фінансова стійкість і капітал компанії, досвід і репутація керівників, наявність належних внутрішніх процедур контролю тощо.
Сегрегація пенсійних активів. Пенсійні кошти повністю відокремлені від грошей компанії, що ними управляє, що їх обліковує чи зберігає. Це – базовий принцип безпеки пенсійних (читай людських) коштів. Тобто, якщо обслуговуюча компанія пенсійного фонду збанкрутує, кредитори не мають права претендувати на пенсійні кошти учасників. Активи пенсійного фонду не можуть бути звернені на вимоги будь-кого, крім самих учасників. Приватний пенсійний фонд не може збанкрутувати.
Розділення ролей. Банк-зберігач (ще називають кастодіальна установа) не може бути пов’язаним з пенсійним фондом чи іншою обслуговуючою компанією. Його обов’язок – фізично тримати активи, вести їх облік і повідомляти регулятора про будь-які порушення. Компанія з управління активами контролює адміністратора пенсійного фонду і навпаки. Рада пенсійного фонду додатково наглядає за всіма. Саме тому в накопиченні пенсійних коштів беруть участь, здавалося б, багато компаній, але це один із найефективніших юридичних бар'єрів проти шахрайства.
Інвестиційні ліміти. Вимоги щодо того, куди можна інвестувати пенсійні кошти, чітко регламентовані законом. Основний принцип – розкласти в різні кошики.
Пенсійний контракт. Учасник накопичувальної системи має юридично оформлене право власності на свої кошти – через індивідуальний пенсійний рахунок. Кожна операція (внесок, інвестиція) фіксується і підпадає під дію цивільного договору, який можна оскаржити в суді. Це вже не про «довіру» чи певні пенсійні солідарні права, а майнове право учасника на пенсійні кошти, захищене Конституцією і законом.
Фідуціарна відповідальність. Всі, хто управляє пенсійними коштами, зобов’язані діяти виключно в інтересах учасників. Це означає, що будь-яке рішення, яке приносить вигоду компанії, але шкодить вкладникам, є порушенням закону.
Зовнішній аудит. Пенсійні фонди зобов’язані проходити зовнішній аудит і актуарну перевірку (оцінку фінансової стійкості та відповідності зобов’язань активам). Аудитори несуть відповідальність за достовірність звітів, а результати оприлюднюються.
Регуляторний нагляд і звітність. Пенсійні фонди і компанії, що їх обслуговують, зобов’язані регулярно звітувати перед регулятором – про структуру портфеля, ризики, дохідність і витрати. Регулятор має право: проводити перевірки, призупиняти операції, відкликати ліцензію.
І це не вичерпний перелік. Крім того, доречно при розробці законопроєкту про загальнообов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення включити такі заходи, як додаткова авторизація суб'єктів ринку, вимоги до внутрішнього контролю та до осіб, які відповідатимуть за ключові функції, страхування професійної відповідальності для членів ради фонду, посилення адміністративної та кримінальної відповідальності, тощо.
Але, попри все вищенаведене – довіра будується роками. Навіть добрий закон і гарний регулятор не дадуть миттєвої довіри. Українці десятиліттями чули про «майбутню накопичувальну систему», але не бачили реальних кроків. І з кожним роком очікування перетворюється на скепсис. Існуючі механізми захисту знецінюються, бо й захищати то майже нічого.
Кожен рік зволікання – це втрачена довіра, втрачені пенсійні внески й ще одне покоління, яке не встигне накопичити гідну пенсію.