У положеннях ПКУ серед основних принципів податкового законодавства, визначених у статті 4, передбачено принцип презумпції правомірності рішень платника податків, закріплений у положеннях, що регулюють порядок адміністративного оскарження рішень податкових органів (п. 56.21 ПКУ).
ДПСУ зазначає, що практика застосування норм права судами свідчить, що коли норма цього Кодексу або іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або якщо норми одного й того ж нормативно-правового акта суперечать один одному і припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів і цю суперечність між ними не може бути вирішено за рахунок застосування загальновизнаних прийомів тлумачення законодавчих норм (надання переваги нормі, яка прийнята пізніше або є спеціальною), то у цьому випадку застосовується принцип презумпції рішень платника податків.
Наведемо приклад. В одному зі своїх листів від 01.11.2011 р. №1936/11/13-11) ВАСУ зазначає, що для з’ясування обставин реальності вчинення госпоперації судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення такої операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами. Адже саме на податкові органи покладається тягар доказування безпідставності заявленого позову (ч. 2 ст. 71 КАСУ).
Водночас відповідні документи суд повинен витребувати й у платника податків, для чого встановлюються відповідні строки.
У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути вирішено на підставі наявних у справі доказів.
Водночас відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПКУ є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу.
При цьому ВАСУ звертає увагу на два нюанси:
1) ухилення без поважних причин від надання доказів на вимогу суду може мати наслідком відмову у позові;
2) якщо зібраних у справі доказів буде достатньо для підтвердження доводів податкового органу, у відповідному позові платника податків також буде відмовлено.
Тож суд при розгляді справи насамперед спиратиметься на докази — документи, що підтверджують реальне здійснення госпоперації та правомірність відображення її результатів у податковому обліку. І лише потім може постати питання про застосування принципу презумпції правомірності рішення платника податку, якщо податкові органи, скажімо, під час проведення перевірки витребували документи, наявність яких не є обов’язковою, або документи, які не є підтвердженням виконання такої операції та/або відображення її в обліку.
