Міністерство юстиції України розповідає, що трапляються непоодинокі випадки, коли чоловік чи дружина відчужують автомобіль, який придбано під час шлюбу, без згоди другого з подружжя чи колишнього з подружжя.
Більшу кількість договорів купівлі-продажу автомобілів укладають тільки у сервісних центрах Міністерства внутрішніх справ України та не посвідчують нотаріально. Відповідно до Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою КМУ від 07.09.1998 №1388, під час переоформлення автомобіля письмову згоду другого з подружжя у сервісних центрах не вимагають.
Однак якщо продавець не домовився з другим із подружжя про продаж і зробив цей продаж приховано, то для нього це може мати певні юридичні наслідки.
Адже майно, яке було набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Вони розпоряджаються таким майном за взаємною згодою.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (ст. 60, 63, 65 СКУ).
Крім того, це питання також врегульовано Цивільним кодексом України (далі – ЦКУ). Так, відповідно до ст. 369 ЦКУ розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.
Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Також ст. 65 СКУ встановлено, що дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.11.2018 у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18), відсутність згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до ч. 4 ст. 369 ЦКУ та ст. 215 ЦКУ надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності (Постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.12.2020 №726/1606/17 (далі – Постанова)).
Крім того, другий з подружжя, який вважає, що його майнове право порушили, також може звернутися до суду з позовом про стягнення половини вартості автомобіля. Адже відповідно до ст. 70 СКУ у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власностіподружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зауважуємо, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України (ст. 68 СКУ).
Відповідно до Постанови розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
Водночас звертаємо увагу на те, що не все майно, яке з’явилося під час подружнього життя, є спільною сумісною власністю. Чоловік та жінка у шлюбі також можуть набувати майно, яке є особистою приватною власністю. Зокрема, відповідно до ст. 57 СКУ не може бути спільним майно, яке набув один із подружжя на підставі договору дарування, в порядку спадкування або ж придбане за кошти, які належали їй, йому особисто.