За часи існування незалежної держави судочинство у нашій країні зазнало чималих змін. Проте всі вони часто мали негативні наслідки. Згадаємо лише судові справи щодо перевірок податкових органів суб’єктів господарювання за ланцюгом постачальників, коли постраждала фактично вся ланка від першого постачальника до кінцевого споживача.
Врешті-решт ВСУ прийняв остаточне рішення, яким фактично встановив коло осіб, які за певних обставин можуть відповідати за незаконні дії.
Але до цього рішення чимало підприємств, які потрапили у такий ланцюг постачальників, фактично були доведені до банкрутства та/або припинили будь-яку підприємницьку діяльність.
Отже, у багатьох з них виникло запитання: хто винен і що робити?
Ми вже писали, що оскарження дій чи бездіяльності суду (судді), тобто у випадках, коли це стосується дій чи бездіяльності суду (судді) при здійсненні ними правосуддя, які пов’язані з підготовкою, розглядом справ або іншими процесуальними діями, здійснюється шляхом подання апеляційних та касаційних скарг на рішення суду (судді) у встановленому процесуальним законом порядку. Окремо дії суддів у порядку КАС України не оскаржуються (див. ухвалу ВАСУ від 11.01.2011 р. у справі №К-21890/08).
Наразі на цю проблему звернув увагу Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Так, на його думку, розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов’язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.
Водночас як тоді розуміти приписи ч. 6 ст. 1176 ЦК України, згідно з якими шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах?
ВССУ роз’яснює таке. Застосування цього законодавчого положення можливе у випадку, коли предметом позову є інші дії чи бездіяльність, зокрема суду, які не пов’язані зі здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, яке має на меті прийняття акта органом судової влади.
Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їхніх незаконних дій або бездіяльності, і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, але й іншим відповідним рішенням суду.
