Пленум ВССУ з питань розгляду цивільних та кримінальних справ узагальнив практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин.
1. Зокрема, суд визначився з переліком правових норм чинного законодавства, яке має бути застосовано судами при розгляді справ за позовами, що виникають при укладенні, забезпеченні, виконанні та припиненні кредитних договорів, а також при визнанні їх недійсними. Так, суди мають виходити з положень статей 41, 42, 99 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), а також враховувати, що кредитні відносини врегульовано, зокрема, главами 52, 53, 71 ЦКУ, законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про заставу», «Про іпотеку», «Про захист прав споживачів»; Декретом КМУ про валютне регулювання та іншими нормативно-правовими актами, у т. ч. виданими Нацбанком у межах своїх повноважень, визначених Законом «Про Національний банк України».
2. За наявності у кредитному договорі третейського застереження (окремої третейської угоди) при вирішенні спору суд має враховувати положення п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону «Про третейські суди» про те, що справи щодо захисту прав споживачів, у т. ч. споживачів послуг банку (кредитної спілки), не підлягають розгляду третейськими судами.
3. При пред’явленні позову про визнання виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави таким, що не підлягає виконанню, а також позову про визнання недійсним кредитного договору, договорів іпотеки, застави, поруки без застосування наслідків їх недійсності розмір судового збору обчислюється за ставками, встановленими законом за подання до суду позовної заяви немайнового характеру. При цьому підлягає застосуванню положення ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при пред’явленні позову споживачем.
4. Заява про забезпечення позову у спорах, що виникають із кредитних правовідносин, шляхом заборони виїзду відповідача за межі України не може бути задоволена. Винятком є лише питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, яке вирішується при виконанні судових рішень, зокрема в разі доведення факту ухилення боржника від виконання зобов’язання.
5. Законодавство України не передбачає обов’язку банку чи іншої фінансової установи (кредитора) інформувати поручителя перед укладенням договору поруки про фінансовий та/або інший стан позичальника. Оскільки особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК), а порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або в повному обсязі (право вибору), то незадовільний майновий стан позичальника не є підставою для визнання договору поруки недійсним.
6. При оспорюванні кредитного договору чи договору поруки, застави/іпотеки іншим із подружжя суди мають виходити з такого. Положення статті 65 Сімейного кодексу України (далі — СК) щодо порядку розпорядження майном не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту. При оспорюванні договору застави (іпотеки) суд має враховувати положення ст. 578 ЦК, згідно з якими майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою іншого з подружжя, який у разі пред’явлення позову про звернення стягнення на таке майно має бути залучений до участі у справі.
7. Положення ч. 3 ст. 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК, які мають іншу правову природу. При цьому проценти за кредитом не підлягають зменшенню через неспівмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу.
8. При вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки суди мають виходити з того, що всі рішення банку в будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку є неправомірними лише з 10.01.2009 р. При цьому слід враховувати, наприклад, що не є односторонньою зміною умов договору зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо у кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір.
