7 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №804/254/18, адміністративне провадження №К/9901/5229/19 (ЄДРСРУ №81798962) в черговий раз відповів на питання «щодо відсутності підстав для задоволення позову з огляду на проведення перевірки та прийняття рішення суб`єктом владних повноважень за його наслідками».
Суб'єкт господарювання має право не погодитися з рішенням про призначення перевірки і оспорити його у суді. У такому спорі суб'єкт владних повноважень зобов'язаний довести обґрунтованість свого рішення з посиланням на недоліки пояснень суб'єкта господарювання та їх документальне обґрунтування.
Аналогічна правова позиція була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постанові від 16 лютого 2016 року (справа №826/12651/14).
Так, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. Тобто, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до виїзної податкової перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.
ВАЖЛИВО: Разом з тим, ПКУ не передбачено право посадових осіб контролюючого органу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки в приміщенні податкової інспекції.
Пунктом 81.2 ПКУ встановлено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови.
Отже, неможливість проведення документальної виїзної перевірки за місцезнаходженням платника податків має бути пов`язана з недопуском посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки, що, у свою чергу, має підтверджуватися відповідним актом про недопуск.
Враховуючи те, що оскаржуваний наказ було прийнято контролюючим органом за відсутності законодавчо визначених підстав для призначення документальної позапланової виїзної перевірки та фактично на його підставі було проведено документальну невиїзну перевірку платника податків, суд дійшов неправильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Окрім цього необхідно вказати на позицію Верховного Суду України, викладену ним у постановах від 27.01.2015 №21-425а14, від 09.02.2016 №21-5864а15, підтриману згодом Верховним Судом у постановах від 19.02.2019 у справі №820/6323/17, від 07.02.2018 у справі №821/1562/16, від 20.02.2019 у справі №807/663/13-а, від 26.02.2019 у справі №821/2424/15-а, від 12.03.2019 у справі №813/1052/15, від 15.05.2018 у справі №809/1578/17, від 19.06.2018 у справі №820/17270/14, від 19.09.2018 у справі №821/595/17, від 09.10.18 у справі №820/1864/17, від 16.10.18 у справі №810/249/15, від 20.11.18 у справі №826/2462/16, від 17.12.18 у справі №804/9880/14, відповідно до якої з наказом про перевірку та письмовим повідомленням про дату початку та місце проведення такої перевірки платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до початку її проведення. Невиконання вимог щодо повідомлення платника податків про перевірку до початку її проведення призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
В той же час, згідно з позицією Верховного суду викладену в постанові від 21 березня 2018 року у справі №812/602/17 (ЄДРСРУ №72965595) посилання контролюючого органу на те, що у зв'язку із проведенням перевірки оскаржуваний наказ вичерпав свою дію та, як вважає фіскальний орган, не може бути скасовано є також безпідставними, оскільки згідно норм податкового законодавства та Кодексу адміністративного судочинства України право на судовий захист пов'язане із самою протиправністю оскаржуваного рішення, і не ставиться в залежність від наслідків його реалізації, що узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 27 січня 2015 року у справі №21-425а14.
ВИСНОВОК: З урахуванням зазначеного вище вбачається, що єдиною правовою підставою яка встановлена Податковим кодексом України, відносно права посадових осіб контролюючого органу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки в приміщенні податкової інспекції, є неможливість її проведення за місцезнаходженням платника податків і яка має бути пов`язана виключно з недопуском посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки, що, у свою чергу, має підтверджуватися відповідним актом про недопуск, а отже у зв’язку із наявними правопорушеннями наказ фіскального органу платник податків має право оскаржити навіть після її проведення.
Євген Морозов, адвокат (судовий захист), магістр права