Висновок податківців у результаті проведення перевірки
Під час перевірки податківці встановили, що згідно з відповідними договорами підприємством-позивачем виконувалася заправка паливом його автотранспорту й отримання нафтопродуктів. Отримані нафтопродукти підприємство-позивач списувало на витрати як такі, що використані під час провадження господарської діяльності.
При цьому в акті перевірки податківці зробили висновок, що позивачем не надано до перевірки розрахунки нормативних витрат палива автотранспорту відповідно до Норм витрат палива та мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджених наказом Мінтранспорту від 10.02.1998 р. №43 (далі — Норми №43).
Тож податківці дійшли висновку про безпідставне включення позивачем до витрат виробництва та, відповідно, податкового кредиту, витрат на придбання палива, яке було списано позивачем. Унаслідок цього, за результатами документальної планової виїзної перевірки, контролери донарахували підприємству-позивачу податкові зобов’язання з ПДВ та застосували штрафні санкції.
Висновок суду в ухвалі
Київський апеляційний адміністративний суд постановив, чинним законодавством не встановлено перелік первинних документів, які оформлюються при здійсненні тих чи інших операцій.
Тому господарська операція може опосередковуватися складенням будь-якого первинного документа, який містить обов’язкові реквізити (передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-XIV) та/або відповідає законодавчо встановленим вимогам щодо його складення (за наявності таких вимог).
Окрім того, вказано, що не можна визнати правильним і посилання податківців на Норми №43. Адже цей галузевий нормативний акт призначений для планування потреби підприємств, організацій та установ в ПММ і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії та раціонального використання нафтопродуктів, а також може застосовуватися для розроблення питомих норм витрат палива. До того ж зазначений нормативно-правовий акт не може визначати прав й обов’язків позивача, оскільки не пройшов державної реєстрації в Мінюсті.
При цьому судом було зроблено висновок, що витрати на придбання ПММ конкретного платника, що підлягають урахуванню при визначенні його оподатковуваного доходу, не обов’язково мають дорівнювати цим нормативам. А відтак відповідні витрати повинні визнаватися на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення та зберігання яких передбачено правилами ведення бухобліку, й інших документів, установлених р. II ПКУ.
Тож, на думку суду, апеляційна скарга ДПІ є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні необхідно відмовити, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Корисне для суб’єктів господарювання
Із цієї ухвали виходить, що відштовхуватися від Норм №43 при списанні ПММ наразі підприємства не зобов’язані, а тому мають право включати в свої витрати всю суму списаних ПММ при цьому на підставі будь-якого первинного документу, розробленого ними самостійно з урахуванням обов’язкових реквізитів.