ППР — строк звернення до суду
Приписами п. 56.18 ПКУ встановлено, що з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 ПКУ (йдеться про строк у 1095 днів. — Авт.), платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
Водночас, ч. 5 ст. 99 КАСУ чітко говорить, що для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб’єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк.
Згідно з ч. 4 ст. 99 КАСУ, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб’єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень.
Таким чином, маємо ситуацію, коли ст. 99 КАСУ встановлює місячний строк для звернення до суду щодо оскарження рішення суб’єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено грошову вимогу. Також місячний строк надається у разі застосування досудового (адміністративного) порядку оскарження. Водночас ч. 1 ст. 99 КАСУ передбачена можливість звернення до суду з адміністративним позовом в межах строку, встановленого іншими законами — таким строком може бути й строк в межах 1095 днів з дня отримання рішення.
У ситуацію ще у 2011 році втрутився ВАСУ, який визнав, що строк для звернення до суду платника податків із вимогою щодо визнання протиправним рішення контролюючого органу ГАЛКА про нарахування грошового зобов’язання повинен визначатися за правилами п. 56.18 ПКУ. Зазначений строк становить 1095 днів із дня отримання такого рішення, незалежно від того, чи скористалася особа своїм правом на досудове розв’язання спору шляхом застосування процедури адміністративного оскарження (лист ВАСУ від 01.11.2011 р. №1935/11/13-11).
Контролюючий орган з ЄСВ
Нагадаємо, що з 2014 року питанням ЄСВ опікується фіскальний орган. Проте норми ПКУ не регулюють питання, зокрема, погашення зобов’язань зі сплати ЄСВ на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (п. 1.3 ПКУ).
І дійсно, ЄСВ не внесений до переліку ст. 9 ПКУ як один з видів загальнодержавних податків (зборів).
При цьому адміністрування податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок) та інших платежів відповідно до законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (далі — податків, зборів, платежів) — це сукупність рішень та процедур контролюючих органів і дій їх посадових осіб, що визначають інституційну структуру податкових та митних відносин, організовують ідентифікацію, облік платників податків і платників єдиного внеску та об’єктів оподаткування, забезпечують сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом (пп. 14.1.1-1 ПКУ).
Отже, в питаннях нарахування ЄСВ, штрафів та пені контролюючим органом є саме фіскальні органи, які й виносять відповідні рішення (вимоги про нарахування сум внеску, штрафу та пені).
Але тепер мусимо знову повернутися до цього питання. Потрібно з’ясувати, чи поширюються строки оскарження рішень, визначені ст. 102 ПКУ, на оскарження вимог про нарахування ЄСВ, штрафу та пені?
Не варто шукати простої відповіді — насправді позиції щодо цього дуже різняться. Але все за порядком.
Вимога щодо ЄСВ — за спеціальним законом
Враховуючи приписи п. 1.3, пп. 14.1.1-1 ПКУ, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку ЄСВ, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються спеціальним законом — Законом про ЄСВ.
Порядок та строки оскарження вимоги про нарахування сум ЄСВ, штрафу та пені наведені у ст. 25 Закону про ЄСВ.
Так, відповідно до абзаців 3 — 6 ч. 4 ст. 25 Закону про ЄСВ, платник єдиного внеску зобов’язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Враховуючи останні зміни в ПКУ, скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до ДФСУ у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це орган ДФС, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску. Відповідні повноваження не належать державним податковим інспекціям — приймати вимоги про сплату ЄСВ можуть контролюючі органи (органи ДФС) в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів (ст. 19-1, п. 55.2 ПКУ).
Орган ДФСУ, який розглядатиме скаргу платника єдиного внеску, зобов’язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення не надсилається органом ДФСУ платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.
У разі якщо платник ЄСВ скористався процедурою адміністративного оскарження, то враховуючи правила, визначені абзацом 8 ч. 4 ст. 25 Закону про ЄСВ, у разі якщо згоди з органом ДФСУ не досягнуто, платник ЄСВ зобов’язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення органу ДФСУ або оскаржити вимогу в судовому порядку.
Тобто з дати отримання рішення ДФСУ про результати розгляду скарги платника ЄСВ в останнього є десять календарних днів для подання до суду позову про визнання вимоги протиправною та її скасування. Інакше — вимога направляється на виконання до органів виконавчої служби для примусового стягнення.
Аналогічна ситуація й з вимогою, за якою фіскальний орган нарахував лише суми штрафів та пені. Так, відповідно до абзацу другого ч. 14 ст. 25 Закону про ЄСВ, суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти календарних днів після надходження відповідного рішення. При цьому платник у зазначений строк має право оскаржити таке рішення до органу ДФСУ або до суду з одночасним обов’язковим письмовим повідомленням про це територіального органу доходів і зборів, яким прийнято це рішення.
Таким чином, порушення десятиденного строку для подання позову до адміністративного суду приведе до передання вимоги зі сплати недоїмки з ЄСВ, суми штрафів та пені до виконавчої служби. Але цей строк не зобов’язує квапитися з позовом до суду.
Позиція судів
Вище ми вказали на те, що строк звернення до суду з оскарження рішення органу ДФС про нараховані грошові зобов’язання становить один місяць (ч.5 ст. 99 КАСУ)
Закон про ЄСВ оперує лише строком в десять календарних днів.
Що з цього приводу кажуть суди? А суди мають дещо різне розуміння строків звернення до суду.
Наприклад, ВАСУ ухвалою від 04.06.2013 р. №К/9991/41276/12 визнав правильним місячний строк для звернення до адмінсуду по оскарженню вимоги по сплаті ЄСВ.
Іншим рішенням (ухвала від 25.05.2016 р. №К/800/64483/14) ВАСУ визнав строк для звернення до суду по оскарженню рішення про нарахування штрафних санкцій по ЄСВ у 1095 днів.
Водночас ми би не радили користуватись висновками, які вказують на строк 1095 днів.
По-перше, загалом судова практика ВАСУ стоїть на позиції, що до правовідносин з обліку ЄСВ, оскарження вимог щодо стягнення недоїмки з ЄСВ, штрафів та пені, застосовуються норми спеціального Закону про ЄСВ, а не норми Податкового кодексу України.
По-друге, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб’єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень (ч. 4 ст. 99 КАСУ).
Таким чином, на нашу думку, строк звернення до адмінсуду по оскарженню вимоги про нарахування недоїмки з ЄСВ, штрафів та пені встановлений ч. 4 ст. 99 КАСУ та становить місячний термін (а не десять календарних днів — ч. 4, 14 ст. 25 Закону про ЄСВ) з дня наступного за днем отримання вимоги або рішення фіскального по результатам розгляду скарги (рішення про узгодження сум ЄСВ).
Позиція ЄСПЛ
У світлі описаного нами вище не можемо не згадати про позицію Європейського суду по правам людини, висновки якого за згаданих у цій статті законодавчих колізій все ж на боці платників податків.
Так, у справі «Щокін проти України» (Рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року) Європейський суд дійшов висновку (лист ВАСУ від 15.04.2011 р. №523/11/13-11) про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, у зв’язку з тим, що:
1) відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим і, таким чином, не відповідало вимозі «якості» закону та не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника;
2) національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.
Тобто, по суті, це рішення говорить про те, що у разі коли відповідні норми законодавства належним чином не узгоджуються між собою та створюють передумови для неоднозначного тлумачення, що цілком має місце в частині тлумачення та застосування податкових норм у нашій державі, то українські суди мають застосовувати підхід, найбільш сприятливий для платника податків, а не для держави.
Тому при зверненні до адмінсуду з оскарженням вимоги по нарахуванню ЄСВ, штрафу та пені, платники податків цілком можуть обґрунтовувати свою позицію щодо строків такого звернення в межах 1095 днів з посиланням на практику ЄСПЛ.