Фабула судового акта: 15 лютого 2016 року працівниками відділу поліції складено протокол про адміністративне правопорушення, у якому зафіксовано факт продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів особі, яка не досягла 18 років продавцем Приватного підприємства. Але 06 червня 2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності вказаної фізичної особи-підприємця (ФОП, позивач).
Між тим, через чотири дня після цього, 10 червня 2016 року, об'єднаною державною податковою інспекцією (відповідач) було прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, яким відповідно до абз. 9 ч. 2 ст. 17 Закону №481 до позивача у справі застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі 13 600,00 гривень.
Судові рішення про задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасовання податкового повідомлення-рішення податкового органу були прийняті на користь позивача, з чим також погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
При цьому суд касаційної інстанції сформував правову позицію, відповідно до якої відповідальність за порушення ч. 2 ст. 17 зазначеного Закону повинна нести виключно фізична особа-підприємець, проте на момент перевірки та винесення спірного податкового повідомлення-рішення діяльність цієї ФОП вже було припинено.
Отже, на момент припинення діяльності фізичної особи-підприємця зобов'язання щодо сплати санкцій відповідно до оскаржуваного рішення у фізичної-особи підприємця ще не було.
Як зазначається в постанові ВС, – «Доводи податкового органу про те, що фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу річну податкову декларацію за звітний рік, у якому проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця Суд вважає неприйнятним з огляду на те, що в зазначеній нормі йдеться виключно про податкові зобов'язання, тоді як до позивача застосовні фінансові санкції у вигляді штрафу, що не є податком в розумінні національного законодавства».
В обґрунтування рішення ВС послався зокрема і на норму ст. 61 Конституції України, в якій зазначається, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
У зв’язку з цією темою варто зауважити, що наведена ситуація жодним чином не буде стосуватись випадків цивільно-правової відповідальності колишньої ФОП. Так, в постанові від 5 липня 2017 року у справі №6-687цс17 Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України зазначала:
«У постанові Верховного Суду України від 4 грудня 2013 року міститься висновок про те, що в разі припинення суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи (виключення з реєстру суб’єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа – підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном».
