Підприємство уклало зі Спеціалістом договір про надання інформаційно-консультативних послуг. На підставі цього Договору, Спеціаліст провів для працівників Підприємства тренінг на тему "Діагностика і корекція корпоративної культури підприємства". Податковий орган зняв витрати Підприємству на тренінг.
Але Верховний Суд підтримав Платника та скасував ППР. Суд зазначив, що корпоративна культура є компонентом господарської діяльності підприємств, яка підвищує її ефективність, оскільки втілює систему цілей і пріоритетів підприємства, основною метою діяльності якого є отримання доходу. Тобто товариство має право направляти працівників на професійні тренінги задля досягнення господарських цілей підприємства.
Метою підвищення кваліфікації працівників є досягнення підприємством значних позитивних результатів у господарській діяльності, яка здійснюється. Тому витрати підприємства, пов'язані з професійною підготовкою працівників, не вважаються особистими доходами (додатковим благом) працівників.
Таким чином, Верховний Суд не лише захистив право Підприємства декларувати витрати на корпоративні тренінги для працівників, але й констатував, що такі витрати на працівника не є додатковим благом робітника.
Відповідно до пп. 14.1.47 ПКУ, додаткові блага – кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку.
Згідно з пп. 164.2.17 ПКУ, до загального оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником як додаткове благо у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни.
Тому теоретично фіскали можуть віднести безкоштовні тренінги для працівників до додаткового блага на підставі безоплатно отриманих послуг. Проте є позиція Верховного Суду, що це не вважається особистим доходом (додатковим благом) працівника. Таким чином, фіскали в такому разі програють судовий спір з цього питання.
Крім того, другим аргументом на користь платника може бути те, що послуги надавав не роботодавець (як податковий агент), а третя особа – консультант. А з визначення терміну «додаткове благо», наведеного у пп. 14.1.47 ПКУ, випливає, що послуги має надавати саме податковий агент, щоб вважати це додатковим благом.
Так само надані консультантом послуги з проведення тренінгу для працівників не можна вважати безоплатно наданими. Згідно з пп. 14.1.13 ПКУ, безоплатно надані послуги – це послуги, що надаються без висування вимоги щодо компенсації їх вартості. Проте консультант робив це не безкоштовно, а за плату від Платника. Тому пп. 164.2.17 ПКУ не підлягає застосуванню при оплаті податковим агентом за професійні курси для працівників.
Отже, оплата роботодавцем тренінгів для працівників – не є додатковим благом та не є безоплатно отриманою послугою.
Повний текст судового рішення Верховного Суду від 26.03.2019 р. дивіться тут.
