«Вісник. Офіційно про податки»
Постанова Верховного Суду від 10.06.2019 р. у справі №804/5840/16 наголошує, що з моменту початку проведення перевірки у платника податків виникає обов’язок надання контролюючому органу на виконання відповідного запиту інформації та її документального підтвердження. Невиконання платником таких вимог має наслідком застосування до нього відповідальності у вигляді штрафу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що запити контролюючого органу були оформленні з порушенням форми, яка встановлена для таких запитів, а саме не містили печатки контролюючого органу, підписані неуповноваженими особами та не містили місця подання позивачем таких документів.
Не зважаючи на це платником податків були надані всі первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліках, пов’язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, а також регістри бухгалтерського обліку. Запитувані податковим органом документи такі як калькуляції, лімітно-забірні картки, технологічні картки, картки розкрою тощо не є первинними бухгалтерськими документами з огляду на вимоги Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у зв’язку з чим віднесення цих документів податковим інспектором до первинних бухгалтерських документів є безпідставним.
Відтак, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність притягнення позивача до відповідальності на підставі положень п. 121.1 ПКУ.
Від редакції:
Нагадаємо, що Мінфін у листі від 15.02.2013 р. №31-08410-07/23-357/246 також вказував, що калькуляція собівартості продукції за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа. Нею не фіксуються будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції.
Первинними документами, що підтверджують собівартість товару або послуги, є документи, які підтверджують витрати щодо кожної статті калькуляції.
***
Читайте також: