26 листопада 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №920/240/18 (ЄДРСРУ №85933765) досліджував питання щодо особливостей припинення господарського зобов`язання шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
Припинення зобов`язання зарахуванням є однією з підстав припинення зобов`язання. Загальні підстави припинення зобов`язань визначені у ст. 598 ЦКУ, згідно з якою зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
В постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі №914/2492/14 зазначено, що зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб`єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин.
Відповідно до положень ст. 202, 203 ГКУ зобов`язання припиняється, зокрема зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 601 ЦКУ зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Статтею 602 ЦКУ передбачено, що не допускається зарахування зустрічних вимог:
1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю,
2) про стягнення аліментів,
3) щодо довічного утримання (догляду),
4) у разі спливу позовної давності,
4-1) за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом,
5) в інших випадках, встановлених договором або законом.
Зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією із сторін у зобов`язанні, здійснюється в силу положень ст. 601 ЦКУ та не пов`язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною.
Таким чином зобов`язання може бути припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за наявності умов, установлених ст. 601 ЦКУ. та за відсутності обставин, передбачених ст. 602 ЦКУ, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається.
Зарахування є одностороннім правочином, для нього достатньо заяви однієї сторони.
Верховний Суд у постановах від 16.05.2018 у справі №910/17770/17, від 18.06.2019 у справі №914/8912/16 зазначав, що не оскаржена та не визнана недійсною заява про зарахування зустрічних вимог породжує правові наслідки.
При цьому, чинним законодавством не передбачено спеціальних вимог щодо форми заяви про зарахування зустрічних вимог як одностороннього правочину.
Зарахування, передбачене ст. 601 ЦКУ, здійснюється за наявності наступних умов:
1) вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов`язань, між двома особами, де кредитор одного зобов`язання є боржником іншого. Те саме повинно бути і з боржником;
2) вимоги мають бути однорідними, тобто в обох зобов`язаннях повинні бути речі одного роду;
3) необхідно, щоб за обома вимогами настав строк виконання, оскільки не можна пред`явити до зарахування вимоги за таким зобов`язанням, яке не підлягає виконанню. Основною умовою для можливості припинення зобов`язання шляхом зустрічного зарахування є дійсність та безспірність вимог, тобто такі вимоги повинні існувати на момент зарахування та між сторонами не має бути спору відносно характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання та розміру.
В даній справі, зараховані відповідачем як зустрічні вимоги хоча і є однорідними (мають грошовий характер), але за своєю правовою природою зобов`язання за цими вимогами є різними, оскільки зобов`язання зі сплати пені та штрафу у зв`язку з порушенням зобов`язань за договором не є основним зобов`язанням, а є заходом відповідальності за порушення основного зобов`язання.
У такому випадку зарахування є можливим лише у разі відсутності між сторонами спору щодо наявності підстав і розміру цих нарахувань, та чіткого встановленого розміру боргових зобов`язань, їх розмір повинен носити ясний та безспірний характер.
Таким чином, важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов`язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої з названих вище умов, виклює проведення зарахування у добровільному порядку.
Такі висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 24.01.2018 у справі №908/3039/16, від 05.04.2018 у справі №910/13205/17, від 25.04.2018 у справі №910/6781/17, від 25.07.2018 у справі №916/4933/15, від 22.08.2018 у справі №910/21652/17, від 11.09.2018 у справі №910/21648/17, від 11.10.2018 у справі №910/23246/17 (в даній постанові застосовано термін "прозорість вимог"), від 13.11.2018 у справі №914/163/14, від 02.04.2019 у справі №918/539/18.
ВИСНОВОК: Умовою, за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням, є прозорість вимог, тобто коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання (постанова Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №910/21683/17).
Євген Морозов, адвокат (судовий захист), магістр права