«Вісник. Офіційно про податки»
Податковий орган при збільшенні фінансового результату платника податків (позивача) за 2015 рік на 30% від суми відсотків, сплачених ним на користь резидента Кіпру за облігаціями власної емісії, виходив з того, що сума сплачуваних відсотків є вартістю «послуг фінансування резидента Республіки Кіпр».
Але колегія суддів, постанова ВС від 09.12.2019 р. у справі №826/5479/18, вважає такий підхід до застосування пп. 140.5.4 ПКУ до правовідносин зі сплати позивачем на користь компанії з Кіпру відсотків за облігаціями власної емісії неправильним.
Фінансова послуга – це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
У такому випадку фінансові активи у вигляді сплачених резидентом Кіпру грошових коштів залучає саме позивач.
Тобто позивач вчиняє дії, які охоплюються змістом фінансової послуги і з залучення фінансових активів, а предметом зобов’язань резидента Кіпру є сплата коштів за отримані від позивача облігації, а не надання будь-яких послуг. Відповідно, кваліфікація операції зі сплати нерезидентом коштів на користь позивача за отримані облігації як надання послуги є неправильною.
Для того щоб мати правові підстави застосувати пп. 140.5.4 ПКУ, податковим органом мало бути встановлено придбання платником податків чітко визначеної послуги, наданої відповідним контрагентом платника податків.