За своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №915/641/19.
Обставини справи
Приватне підприємство НВП «А» (позивач) звернулося в Господарський суд Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «О» (відповідач) про стягнення 1 649 363,55 грн, з яких: 1 134 981,77 грн – основна заборгованість, 386 764,47 грн – пеня, 33 209,86 грн – 3% річних, 94 407,45 грн – інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки в частині своєчасної оплати за отриманий товар.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області позов задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача грошові кошти в загальній сумі 1 641 435,67 грн, з яких: основний борг – 1 134 981,77 грн, 3% річних – 33 209,86 грн, інфляційні втрати – 86 479,57 грн, пеня – 386 764,47 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є обґрунтованими та доведеними. Судом зроблено перевірено розрахунок заявлених до стягнення 3% річних, інфляційних витрат, пені та задоволено частково вимоги щодо інфляційних витрат, а вимогу про стягнення 3% річних задоволено в повному обсязі. В частині позовної вимоги про стягнення пені, суд першої інстанції дійшов висновку про її задоволення в сумі, нарахованій позивачем з урахуванням принципу диспозитивності.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Висновок Верховного Суду
За результатами дослідження обставин справи та оцінки за правилами ст. 86 ГПК зібраних у справі доказів у сукупності, судами попередніх інстанцій встановлено неналежне виконання відповідачем зобов’язань за договором в частині повної та своєчасної оплати за отриманий товар, а тому позовна вимога про стягнення заборгованості в сумі 1 134 981,77 грн, яка підтверджена матеріалами справи, обґрунтовано визнана судами попередніх інстанцій доведеною та такою, що підлягає задоволенню.
При цьому, апеляційний господарський суд мотивовано відхилив посилання відповідача на те, що оскільки в матеріалах справи відсутні докази направлення позивачем рахунків на оплату товару, тому підстави для оплати товару відсутні.
ВС підкреслив, що ч. 1 ст. 692 ЦКУ визначено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Так, судами попередніх інстанцій досліджено умови договору, пунктом 3.1 якого визначено, що покупець здійснює оплату товару протягом десяти банківських днів з дня отримання товару на підставі рахунку.
Оскільки товар отриманий відповідачем 13.03.2018, що встановлено судами першої та апеляційної інстанції на підставі належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів, тому, відповідно, строк оплати за товар у відповідача настав, і отримання, але нездійснення відповідачем оплати товару є порушенням договірних зобов`язань. Тобто, обов’язок відповідача оплатити вартість поставленого йому позивачем товару виникає в силу закону (ст. 655, 692, 712 ЦКУ, ч. 1 ст. 265 ГКУ) та не залежить від факту виставлення позивачем рахунку на оплату відповідачем вартості здійсненої поставки товару.
Також судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач був обізнаний про суму оплати, яку мав здійснити за отриманий ним товар. Обставин щодо неможливості здійснення оплати за отриманий товар судами попередніх інстанцій не встановлено.
Хоча в договорі й зазначено, що оплата здійснюється «на підставі рахунку», однак за змістом ст. 692 ЦКУ та пункту 3.1 договору така умова договору не змінює строк виконання грошового зобов’язання, який обраховується «з дня отримання товару», а не рахунку.
ВС зауважив, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦКУ та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 614 ЦКУ, а тому не звільняє відповідача від обов’язку оплатити товар.
Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18 і Суд не вбачає підстав для відступу від зазначеної позиції у цій справі.
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.