Коментар до постанови ВС від 12.01.2021 р., справа №524/5556/19
Коментоване рішення розглядає правила складання і підписання документів для дистанційного кредитування. Про що йдеться?
Уявимо собі, що ви вирішили отримати кредит (мікрокредит на невелику суму), проте звернулися не до банку, а до фінансової (небанківської) установи. Пропозицій таких мікрокредитів багато. При цьому умови їх надання містяться на вебсайтах позикодавця. Але чи відповідають вони умовам Закону про електронну комерцію та Закону про фінпослуги? Саме це і розглядав ВС у коментованому рішенні.
Як отримати мікрокредит онлайн?
Як правило, щоби отримати мікрокредит, не заходячи до фінустанов (тобто, буквально, «з дому»), вам пропонується:
- зайти на вебсайт та зареєструватися на ньому (ввести фінансовий номер мобільного телефону та ввести унікальний код, який буде надісланий смс-повідомленням),
- пройти кілька кроків та заповнити реєстраційну форму – вона доволі стандартна та включає всі відомості, які передбачені нормативними документами НБУ для укладення таких договорів. Тут варто нагадати, що умови договору про надання фінансових послуг небанківськими фінансовими установами та порядок його укладення наведені у ст. 6 Закону №2664-ІІІ,
- підтвердженням укладення договору є перерахунок суми кредиту на рахунок позичальника, реквізити якого надає позичальник у заповненій реєстраційній формі.
Єдиний момент, про який ми не загадали вище – це правила кредитування, які розміщуються на вебсайті фінансової (небанківської) установи. Зокрема, це активні лінки на такі документи як:
- правила надання коштів у позику (на умовах фінансового кредиту),
- повідомлення про обробку персональних даних та/або положення про конфіденційність,
- публічна пропозиція (оферта) укласти договір про надання фінансового кредиту.
На жаль, враховуючи невелику суму кредиту, позичальники їх читають уважно не часто. А дарма, адже у них написано багато моментів, які прямо можуть вказати на ризики укладення конкретного договору. Іноді ці ризики настільки великі, що краще б ці гроші було і не позичати.
Саме такі непрочитані умови й стали приводом для звернення до суду. Але висновки у судовому рішенні здивували позичальника ще більше.
Укладення договору мікрокредиту – КЕП чи ідентифікатор?
У позовній заяві позичальниця зазначила, що у червні 2019 року їй почали надходити дзвінки від працівників фінансової установи, з яких вона довідалась про укладення начебто між нею та ТОВ «К» договору про надання фінансового кредиту від 13.05.2019 р.
У червні 2019 року вона отримала від відповідача копію договору про надання фінансового кредиту, за умовами якого товариством надало їй фінансовий кредит у розмірі 6 700,00 грн строком на 15 днів. Але цей договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов`язань за цим договором. У пункті 1.3. договору про надання фінансового кредиту визначено, що за користування кредитом клієнт сплачує 693,5% річних від суми кредиту у розрахунку 1,9% на добу. Тип процентної ставки – фіксована.
Позичальниця просила суд визнати цей договір недійсним, адже вона його не підписувала (ні власноруно, ні за допомогою КЕП), а отже, сторони не погодили всі істотні його умови.
Але головне, на що посилалася позичальниця, це те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту не відповідає положенням ст. 11 Закону про електронну комерцію, оскільки при прийнятті пропозиції про укладення договору не був заповнений формуляр заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, підписаний у порядку, передбаченому ст. 12 Закону про електронну комерцію. ТОВ «К» належними доказами не підтверджено, що сторони погодили усі істотні умови кредитного договору, а текст договору про надання фінансового кредиту не підписаний позичальником у розумінні ст. 11 Закону про електронну комерцію. Отже, не може бути письмовим доказом погодження ними істотних умов кредитного договору.
Фінансова установа стверджувала, що договір був підписаний одноразовим ідентифікатором, який був надісланий ТОВ «К» на номер телефону, зазначений позивачкою при реєстрації на сайті, і що це законно. Але наданий суду договір про надання фінансового кредиту не містить такого одноразового ідентифікатора.
Позичальниця вважала, що сам одноразовий ідентифікатор, який складається тільки з цифрової послідовності, яка надсилається кредитору, суперечить положенням Закону про електронну комерцію.
Суди попередніх інстанцій вважали, що підписання договору за допомогою одноразового ідентифікатора було. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позичальником та ТОВ «К» не був би укладений.
Верховний Суд цілком підтримав таку позицію з посиланням на ст. 638, 652, 639, 1054 ЦКУ та ст. 11-12 Закону по електронну комерцію.
Втім, на нашу думку, суд мав би згадати й про зміни, які набрали чинності з 19.01.2020 р.1, а саме викладена у новій редакції ч. 2 ст. 6 Закону про фінпослуги (№2664).
1 Закону України від 20.09.2019 р. №122-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів фінансових послуг».
Отримання мікрокредиту прийняттям публічної оферти – які основні умови?
Договір про надання фінансових послуг (ч. 2 ст. 6 Закону про фінпослуги) укладається виключно в письмовій формі:
- у паперовому вигляді;
- у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом «Про електронні документи та електронний документообіг»;
- шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному вебсайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги;
- в порядку, передбаченому Законом «Про електронну комерцію».
Якщо договір укладається шляхом приєднання, договір складається з публічної частини договору та індивідуальної частини договору, підписанням якої клієнт приєднується до договору в цілому.
Публічна частина договору про надання фінансових послуг оприлюднюється та повинна бути доступною для ознайомлення клієнтів на власному вебсайті позикодавця.
Індивідуальна частина договору укладається з клієнтом у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа). Примірник індивідуальної частини договору, укладеної у вигляді електронного документа, та додатки до неї (за наявності) вважаються отриманими клієнтом, якщо такий примірник за домовленістю особи, яка надає фінансові послуги, і клієнта направлений клієнту на його електронну адресу або направлений клієнту за його вибором в інший спосіб, що дає змогу встановити дату відправлення.
Частиною 5 статті 11 Закону про електронну комерцію встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
У ст. 12 Закону про електронну комерцію визначені правила підписання у сфері електронної комерції і моментом його підписання електронного правочину є використання:
- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, договір про надання кредиту може бути укладений шляхом приєднання до публічної оферти. Проте тут мають виконуватися такі умови:
- публічна оферта надається для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному вебсайті позикодавця (хоча насправді те, що ми бачили, це лише скан-копія документа у форматі «.pdf»),
- договір у формі приєднання до публічної оферти складається з двох частин: індивідуальної та публічної. Заповнення реєстраційної заяви та доступ до сайту для отримання кредиту (як зазначено у коментовані нами справі – доступ до особистого кабінету) і приводить в результаті до створення індивідуальної частини договору, яку в результаті й отримує позичальник.
Стаття 12 Закону про електронну комерцію дозволяє підписувати одноразовим ідентифікатором, визначеним цим законом. При цьому всі інші документи, зокрема, правила надання коштів у позику (на умовах фінансового кредиту), повідомлення про обробку персональних даних та/або положення про конфіденційність, публічна пропозиція (оферта) укласти договір про надання фінансового кредиту, можуть бути розміщені на вебсайті позикодавця (фінансової (небанківської) установи).
Увага! При укладенні договору такі документи ми радимо роздрукувати та періодично проглядати їх електронні копії. У разі внесення змін слід подати запити з проханням надати відповідні роз’яснення – чи змінилися умови за укладеним вами договором або ці зміни стосуються лише нових позичальників? Такі дії можуть стати у пригоді у разі виникнення спорів і доказами в суді.
Наприкінці ще раз щодо одноразового ідентифікатора. Адже у своїх висновках ВС у коментованій справі послався на те, що «при оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення».
Якщо звернутись до чинної редакції ст. 11, 12 Закону про електронну комерцію та ч. 2 ст. 6 Закону про фінпослуги, законодавець вказує на підпис індивідуальної частини договору, а не на оформлення замовлення на отримання мікрокредиту.
І такі дії позичальника, як вхід на сайт позикодавця за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, на нашу думку, не можуть свідчити про укладення кредитного договору. Скоріш за все, тут йдеться про користування особистим кабінетом для подання/обміну персональними та іншими даними для оформлення заявки в цілях укладення кредитного договору (прийняття пропозиції).
Тому, враховуючи зміни 2020 року щодо укладення договорів про фінпослуги, ми сподіваємося, що суди змінять свій підхід та будуть враховувати реальні дії, які були здійснені за допомогою одноразового ідентифікатора на сайті позикодавця.