Коментар до Постанови ВС від 20.05.2021 р., справа № 826/16627/18
Ми продовжуємо бачити в актах перевірок податкових органів посилання на фіктивність, нереальність госпоперацій, вчинення правочинів, які не спрямовані на настання реальних юридичних наслідків, а лише в цілях отримання податкової вигоди тощо.
Але у коментованому нами судовому рішенні ВС пішов ще далі і несподівано для платника податків зробив висновок, що контрагента треба не просто перевіряти. Більш того, непроведення перевірки є доказом, що операції з ним нереальні. Тож і відповідати за наслідки співробітництва з таким контрагентом має госпсубєкт, який не вдався до належної перевірки на момент укладення угоди з ним.
Але все за порядком...
Позиція ДПС і суду першої інстанції
В акті перевірки податкові органи вдались до стандартних прийомів, які навряд чи когось можуть здивувати:
1) контрагенти суб’єкта перевірки не належним чином подавали податкову звітність,
2) за даними ІР ДФС України «Податковий блок» у реєстрі облікових карток суб'єктів фіктивного підприємництва внесена ознака фіктивності,
3) відкрите кримінальне провадження за ухилення від сплати податків та умисне введення в обіг на ринку України небезпечної продукції (ст. 212, 227 ККУ).
Суд першої інстанції також був передбачуваний:
- неналежне декларування контрагентом позивача не свідчить про нездійснення господарської операції, а податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця дотримання контрагентів платника податків податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухобліку. Тобто у разі підтвердження реального характеру здійснених робіт, поставлених товарів, наданих послуг, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи;
- сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб госпсуб'єктів в рамках такої кримінальної справи не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, проведених платником податків та його контрагентами.
Крім цього, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним щодо дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства (постанова ВС від 27.03.2018 р. у справі №816/809/17).
Цікавий висновок й щодо інформації, яка отримана від слідчих органів. На думку суду, інформація з ІР ДФС України "Податковий блок" не є належним доказом, а податкова інформація, виходячи з аналізу норм ПКУ, Закону "Про інформацію", КАС України створюється держорганами, суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій, зокрема, в формі податкового контролю.
Між тим процесуальні документи, котрі складені у порядку КПК України, створюються не суб`єктами владних повноважень, а органами досудового розслідування (правоохоронними, а не контролюючими органами), тобто суб`єктами права, що виконують публічну правоохоронну, а не управлінську функцію.
Зазначені процесуальні документи є виключно документами кримінального провадження з правовим статусом доказів вчинення кримінального правопорушення і у силу цього не містять жодної податкової інформації у розумінні ст. 16 Закону "Про інформацію" та норм ПКУ. З урахуванням принципу презумпції невинуватості, зібрані в ході досудового розслідування докази підлягають перевірці та оцінці відповідним кримінальним судом, і будь-яке судження щодо наявності певних фактів вчинення злочину та винності особи, можна робити лише після набрання вироком законної сили.
Апеляція: платник податків має спростувати інформацію з баз даних ДПС
Апеляційна інстанція нагадала, що саме собою спростування доводів податкового органу, наприклад, в розрізі пояснень посадових осіб, наданих в рамках кримінальних проваджень, без достатнього підтвердження настання реальних наслідків належними первинними доказами не свідчить про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Проведеною ж перевіркою виявлено розбіжність між наданими до перевірки первинними документами та даними аналітичного обліку позивача та його контрагентів.
Окрім інформації про кримінальні провадження в ІР ДФС України "Податковий блок" щодо вказаних підприємств внесено ознаку фіктивності. Та й проведеною перевіркою встановлено неможливість фактичного надання товарів та послуг відповідно до наявних трудових і матеріальних ресурсів, виходячи з її специфіки та задекларованого обсягу. Адже у контрагентів відсутня необхідна кількість трудових, виробничих активів, складських приміщень. Не надані спростовуючі такі факти первинні та інші документи й платником податків, який перевірявся.
У постанові від 14.03.2017 р. у справі №826/757/13 Верховний Суд вказує, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, і незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з госпдіяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.03.2019 р. у справі №826/2482/14, надання податковому органу належним чином оформлених документів з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Тож, якщо перша інстанція стала на бік платника податків, апеляція визнала всі ППР законними.
ВС: не перевірив контрагента на «фіктивність» = угоди нереальні
Найбільше у коментованій нами справі нас здивував ВС, який посилаючись на:
- розбіжність між наданими до перевірки первинними документами та даними аналітичного обліку платника податків та його контрагентів;
- наявність кримінальних проваджень та ознак фіктивності за базами ДФС;
- відсутність від контрагентів підтверджень про наявність чи відсутність у них трудових та матеріально-технічних ресурсів,
доходить такого дещо нестандартного висновку.
За висновком ВС, у випадку нез`ясування платником податків наявності повноважень у представника контрагента щодо укладення угоди, у здійсненні господарської операції та оформленні первинних документів, така поведінка може свідчити про наявність умислу на безпідставне одержання податкової вигоди.
Та тягнути за собою ризик настання негативних наслідків для такого платника, зокрема неврахування для цілей податкового обліку господарських операцій, підтверджених документами, оформленими з порушенням приписів чинного законодавства.
Від редакції
Отже, те, що раніше розглядалося як можливість уникнути невиконання зобов’язання контрагентом та суперечок із податківцями, тепер ВС вважається, чи не обов’язком суб’єкта господарювання.
Враховуючи принцип «сам винен», виходить, що при укладенні договору платник податків має вимагати від своїх контрагентів як підтвердження тому, що вони мають достатньо ресурсів для виконання взятих на себе зобов’язань, так і факту наявності у їхніх представників (зокрема, директорів) повноважень на укладення угод.
Як захиститися в такій ситуації? Платникам податків залишається лише вказувати, що вони отримали всю можливу інформацію від контрагентів (а з тими, що таку інформацію не надають, можливо, не варто і працювати).
На думку автора, для укладення договору цілком достатньо мати дані з ЄДР щодо повноважень керівника, а також можливо й копію статуту (хоча це не обов’язково). І той факт, що підприємство було зареєстровано на підставних осіб, а керівник, можливо, не має жодного відношення до фінансово-господарської діяльності, може бути підтверджено лише судовим рішенням. І то у разі з’ясування таких фактів суд має право припинити таку юрособу. До цього моменту будь-яка юрособа є легітимною та має всі права госпсуб’єкта за законом. І не довіряти своєму контрагенту у платника податків немає підстав.
Щодо можливості виконання договору, то треба зазначати, що надана контрагентом інформація була звірена з інформацією з офіційних джерел та відкритих баз даних. Але є інформація, яка відома лише податковому органу. Зокрема, йдеться про податкову звітність, яка не підлягає розголошенню (п. 21.1 ПКУ). Щодо ознак фіктивності за базами ДПС, то така інформація не є належним доказом. А доступ до Єдиного реєстру досудових розслідувань закритий навіть для адвокатів. Отже, якщо податківці знають щось, про що платник податку не міг знати без спеціального доступу, умислу в діях платника податку, очевидно, немає.
***
Читайте також: Фіктивний контрагент та його ознаки або Як перевірити контрагента