Коментар до Постанови ВС від 21.04.2021 р., справа №461/1303/19
Зміст справи
Судовим рішенням від 27.04.2018 р. працівника було поновлено на посаді. Апеляційною інстанцією постановою від 22.01.2019 р. рішення першої інстанції залишено без змін. А вже у лютому 2019 року працівник звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення в сумі 1 869 812,00 грн.
Важливо! Всі суди стали на бік працівника та стягнули таку велику суму за затримку виконання судового рішення.
Отже, варто розібратись детальніше у цій ситуації.
Судове рішення про поновлення на роботі виконується негайно після прийняття рішення суду першої інстанції, незалежно від подальшого його оскарження
ВС наголосив, що у ст. 129-1 Конституції передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.
На думку суду, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов`язок полягає в тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Оскільки в порушення вимог ч. 7 ст. 235 КЗпП, а також принципу обов`язковості судового рішення, роботодавець виконав судове рішення від 27.04.2018 р. про поновлення працівника на роботі лише 08.02.2019 року.
Важливо! На нашу думку, термін «негайно» слід розуміти як прийняття наказу відразу після прийняття рішення суду. Оскільки, як правило, на судовому засіданні оголошується лише вступна та резолютивна частина рішення, то, принаймні, не пізніше дати складення повного тексту рішення. Якщо роботодавець чи його представник не були присутні у цей день на судовому засіданні, то дата наказу – в момент отримання копії судового рішення першої інстанції.
Якщо роботодавець цього не зробить? Працівник має право звернутись до органів виконавчої служби та поновитися на роботі примусово.
Якщо спір із працівником закінчується укладенням мирової угоди, то ухвала суду про затвердження мирової угоди має таку ж силу, що й судове рішення про поновлення працівника на роботі та підлягає обов’язковому виконанню сторонами.
Відповідно до ст. 208 ЦПК ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та відповідає вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом «Про виконавче провадження». І у разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про її затвердження може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.
Строк для звернення до суду про стягнення середнього заробітку у разі невиконання судового рішення — лише три місяці з дати наказу про поновлення на роботі
Зауважимо, що працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.
До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають.
У зв’язку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не випливають з трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.
Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст. 2 Закону «Про оплату праці».
Тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.
Важливо! Строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Але з якої дати слід відлічувати ці три місяці — з дати, коли наказ має бути винесений, чи з дати його фактичного прийняття?
ВС вважає, що строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. А оскільки визначити таку дату доволі складно, то суд вважає, що строк у три місяці слід відлічувати з часу видачі наказу про поновлення на роботі (ч. 1 ст. 233 КЗпП).
Отже, у нашому випадку наказ про поновлення позивача на роботі було видано 08.02.2019 р., а з позовом поновлений працівник звернувся до суду 22.02.2019 року, тож працівником не був пропущений тримісячний строк звернення до суду з цим позовом, передбачений КЗпП.
Втім, дехто буде вважати, що суди дещо образили роботодавців. Адже відповідно до ч. 2 ст. 445 ЦПК у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.
Тож сплачені кошти у вигляді середнього заробітку за невиконання судового рішення не буде повернено роботодавцю, якщо касаційна інстанція таки стане на бік роботодавця.
В той час як у разі своєчасного поновлення працівника на посаді роботодавець оплатить йому лише за фактично відпрацьований час. Отже, в цій ситуації варто реально оцінити свої фінансові можливості та звичайні математичні розрахунки.