Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду скасовано постанову суду апеляційної інстанції та залишено в силі рішення суду першої інстанції, яким підтримано позицію ГУ ДПС у Харківській області у справі щодо спростування реальності господарських операцій позивача з його контрагентами. Це передбачено у Постанові ВС від 28.12.2022 №520/1284/19.
Визнаючи доводи контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій, суд першої інстанції взяв до уваги такі обставини: відсутність у зазначених постачальників фізичних, технічних, технологічних умов, кваліфікованого персоналу, об'єктивно необхідних для вчинення господарських операцій з постачання товару на адресу позивача, зокрема неподання зазначеними суб'єктами господарювання звітності, пов'язаної із використанням трудових ресурсів (податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку форми №1ДФ); непідтвердження факту транспортування, навантаження, розвантаження, зберігання, приймання товарів, у зв'язку із відсутністю відповідних документів; відсутність сертифікатів якості або паспортів товару; за результатами аналізу інформації з Єдиного реєстру податкових накладних придбання вказаними контрагентами-постачальниками товарів та послуг відповідної номенклатури по ланцюгу постачання не встановлено; згідно з даними з Єдиного реєстру досудових розслідувань контрагенти фігурують у кримінальних провадженнях.
Верховний Суд зауважив, що транспортні документи не є первинними документами щодо господарської операції з придбання (постачання). Разом з тим під час оцінки відповідного доводу ГУ ДПС як необґрунтованого апеляційний суд не взяв до уваги наведені обставини щодо характеру діяльності контрагентів та вимоги Національного стандарту України ДСТУ Б В.2.7-127:2015, які об'єктивно свідчать не на користь доводу позивача, що господарські операції мали реальний характер. Оцінка судом першої інстанції факту відсутності у позивача документів щодо транспортування, розвантаження, приймання та зберігання товару є правильною з огляду на обсяг задокументованих позивачем операцій з придбання товарів, число постачальників та спільність їх характеристик. Допускаючи відсутність документів щодо транспортування товару, загальна практика господарювання передбачає їх наявність. Водночас у позивача немає документів щодо транспортування товару в операціях з 39 контрагентами.
Колегія суддів зазначила, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право платника податків на витрати та/або податковий кредит від виконання податкового обов'язку іншими платниками – постачальниками товарів (послуг). Проте у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов'язань, зокрема у створенні штучних підстав для збільшення витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов'язку, за встановлених обставин, які спростовують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на витрати та податковий кредит є безпідставною.
З огляду на наведені обставини щодо характеру діяльності контрагентів та доступність до цієї інформації в офіційних джерелах, стверджувати, що позивач проявив належну обачність під час вибору цих контрагентів, а також що у позивача не було обґрунтованих підстав сумніватись у добросовісності зазначених суб'єктів господарювання, не можна.
Як підсумок, суд апеляційної інстанції не мав підстав для застосування принципу індивідуальної відповідальності платника податку, адже на противагу доводам ГУ ДПС позивач не довів, що він діяв з належною обачністю під час вибору контрагента та розумними заходами пересвідчився у достовірності первинних документів, на підставі яких сформував показники свого бухгалтерського та податкового обліку.
Касаційний адміністративний суд резюмує, що наявність первинних документів є обов'язковою, але не єдиною достатньою умовою для формування податкового кредиту та витрат, бо виконання зобов'язання за правочином зумовлює складання й інших документів. Формальне складення лише первинного документа не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції, якщо контролюючий орган наводить доводи, що ставлять під сумнів її здійснення, зокрема доводи щодо неможливості здійснення поставок контрагентами з огляду на відсутність у них матеріальних, трудових ресурсів для здійснення підприємницької діяльності та невідповідність при цьому номенклатури придбаних товарів номенклатурі поставлених товарів згідно з даними з Єдиного реєстру податкових накладних; епізодичну або обмежену терміном, на який припадають дати виписування документів на операцію з постачання, фінансову та податкову звітність контрагентів, невідображення у цій звітності відповідних податкових зобов'язань.
Таким чином, постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.12.2022 касаційну скаргу ГУ ДПС у Харківській області задоволено, постанову суду апеляційної інстанції від 20.02.2020 скасовано, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2019, яким відмовлено в задоволені позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень на загальну суму 11,16 млн грн, – залишено в силі.
***
Читайте також: