ДПСУ розповідає, що судом касаційної інстанції підтримано позицію контролюючого органу щодо правомірності прийнятого рішення, яким застосовано до позивача штрафні санкції за зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів в місцях, не внесених до Єдиного державного реєстру місць зберігання.
Сторонами не заперечується та матеріалами справи підтверджено зберігання позивачем алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що здійснювалося у складському приміщенні, яке перебувало під митним контролем та використовувалося позивачем як додаткове приміщення магазину безмитної торгівлі, а відтак позивач, як утримувач магазину безмитної торгівлі, зобов`язаний вносити відомості про місцезнаходження цього приміщення до Єдиного державного реєстру місць зберігання.
Відтак, враховуючи відмінність правового регулювання повноважень податкових та митних органів, що визначені Законом України від 19.12.2005 №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (далі – Закон №481/95-ВР) та Митного кодексу України (далі – МКУ), сферу дії цих законодавчих актів та мету, суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин лише норми митного законодавства та з урахуванням встановлених у справі обставин дійшли помилкового висновку, що є підстави для визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір.
Судова колегія не приймає доводи позивача про те, що до спірних правовідносин переважно слід застосовувати положення ст. 421 МКУ, а не ст. 15 Закону №481/95-ВР, оскільки конкуренція між вказаними нормами відсутня, з огляду на різне правове регулювання.
Так, ст. 421 МКУ передбачає вимоги до облаштування та розташування магазину безмитної торгівлі, а вимоги ст. 15 Закону №481/95-ВР – обов`язок господарюючого суб`єкта зберігати алкогольні напої та тютюнові вироби в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного державного реєстру місць зберігання, незалежно від того, кому належить таке місце зберігання.
Підсумовуючи наведене, Верховний Суд виснував, що податковий орган діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законом та обґрунтовано застосував до позивача штрафні санкції.
Отже, Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду від 18.04.2024 у справі №320/3752/22 касаційну скаргу відповідача задоволено; рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.10.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2023 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовлено повністю.
