Коментар до Постанови ВС від 12.02.2025 у справі 925/323/24
Зміст справи
ТОВ на праві власності належить транспортний засіб – спеціалізований вантажний самоскид, який було придбано за кредитні кошти. Останній факт є важливим, бо через нього ТЗ перебував у заставі за договором застави рухомого майна (банк – заставодержатель), на забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором.
Та це ще не все! Постановою слідчого цей ТЗ було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні. І на нього було накладено арешт судом (у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 240 ККУ – порушення правил охорони або використання надр, незаконне видобування корисних копалин).
Далі арештований судом ТЗ було вилучено у ТОВ працівниками поліції та доставлено для зберігання на спеціальний майданчик для збереження тимчасово затриманих транспортних засобів.
Після чого командир певної військової частини склав наказ про примусове вилучення майна. А Київська міська військова адміністрація (далі – КМВА) надала згоду на відчуження зазначеного в наказі ТЗ.
Військова частина склала акт примусового відчуження або вилучення майна. Акт містив:
- опис майна, достатній для його ідентифікації;
- відомості про оцінку ТЗ – його ринкова вартості на момент вилучення становила 1,5 млн грн (за звітом незалежного експерта).
У коментованій справі транспортний засіб, який:
- перебував у заставі в банку за кредитним договором
- і арештований за рішенням суду у кримінальному провадженні,
- був вилучений військовою частиною (за згодою військової адміністрації).
Не дивно, що у власника ТЗ виникли сумніви щодо законності такого вилучення. Аргументи у ТОВ були такі.
Документи про вилучення (реквізицію) не відповідають закону
У ТОВ виникло кілька запитань. Чи відповідає акт про вилучення вимогам чинного законодавства, якщо:
1) на порушення ст. 7 Закону №4765 акт підписано не уповноваженою наказом командира військової частини особою та не містить підпису представника та печатки КМВА;
2) в акті зазначено, що його складено згідно з рішенням КМВА у зв’язку із запровадженням воєнного стану, проте КМВА лише погодила таке вилучення листом, без ухвалення саме рішення;
3) оцінювання проводилося щодо іншої моделі самоскиду, ніж тієї, що була вилучена?
З огляду на такі недоліки ТОВ вирішило оскаржити до суду саме наказ військової частини про примусове вилучення майна (самоскиду). Втім, такі дії товариства не знайшли підтримки в судах.
Стала судова практика щодо вилучення майна на користь ЗСУ
Нагадаємо, що за висновками ВС у спорах щодо вилучення майна під час воєнного стану суди мають доволі сталу позицію стосовно такого:
- присутність власника майна під час складання акта про примусове відчуження або вилучення майна не є обов’язковою. Закон також не встановлює обов’язку ознайомлення власника майна або його законного представника з актом про примусове відчуження чи вилучення майна. Втім, останні не позбавлені права ознайомитися з актом, що, проте, передбачає вжиття ними певних активних дій;
- з огляду на надзвичайний характер механізму реквізиції та застосування реквізованого майна у сфері оборони держави інформація щодо мети й обставин застосування такого механізму є інформацією з обмеженим доступом. Закон №4765 також не зобов’язує військову адміністрацію надавати пояснення своїх дій для реалізації механізму реквізиції.
За правовою природою примусове відчуження майна у власника в умовах воєнного стану є реквізицією. В судовій практиці усталеним є підхід, що:
1. Під реквізицією варто розуміти примусове оплатне відчуження майна державою у власника за наявності надзвичайних обставин на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості або без такого.
2. Реквізиція застосовується за надзвичайних обставин, які потребують негайних дій, вона провадиться в позасудовому (адміністративному) порядку за рішенням органів державної влади. Адміністративний порядок реквізиції майна у власника обумовлений необхідністю швидкої реакції від органів державної влади на надзвичайні обставини.
3. Залежно від підстав проведення реквізиції є два її види:
- реквізиція за надзвичайних обставин (ч. 1 ст. 353 ЦКУ);
- реквізиція в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 ст. 353 ЦКУ).
Відмінність між ними полягає у моменті відшкодування вартості майна. У першому випадку його має бути проведено до примусового відчуження майна, а в другому – обов’язок держави відшкодувати вартість майна настає після його примусового відчуження.
4. Право вимагати повернення майна обумовлюється наявністю в особи статусу «колишнього» власника. Повернення майна можливе за умови:
- припинення надзвичайних обставин, зокрема воєнного або надзвичайного стану;
- збереження майна;
- заявлення власником позовної вимоги про його повернення до органу, що проводив реквізицію або якому передано відповідне майно;
- встановлення можливості повернення.
Що вирішив ВС у коментованій справі
У випадку, що ми розглядаємо, ВС зауважив:
- втручання у право власності ТОВ мало легітимну мету та було пропорційним щодо суспільних інтересів;
- ЗСУ мають гостру потребу у забезпеченні матеріальними ресурсами, у т. ч. спеціальною автомобільною технікою, для належного виконання поставлених перед ними завдань;
- військова частина підтвердила використання нею реквізованого ТЗ для виконання завдань з оборони України;
- ТОВ не навело переконливих аргументів на підтвердження того, що відчуження цього ТЗ становитиме для нього надмірний тягар;
- втручання у право власності ТОВ відповідає критерію законності, бо відбулося у чітко регламентованому, зрозумілому порядку, який діє в Україні.
Тому підстав для витребування у військової частини ТЗ на користь колишнього власника немає.
На думку ВС, ТОВ не є суб’єктом, який має право оцінювати дії держави в умовах воєнного стану, зокрема їх необхідність, доцільність, ефективність, окреслювати оптимальні шляхи досягнення державою матеріально-технічного результату тощо. Реалізуючи надані законом повноваження, держава в особі компетентних органів самостійно визначає перелік заходів, що підлягають застосуванню задля забезпечення обороноздатності та національної безпеки.
Власник реквізованого майна може обґрунтовувати незаконність, непропорційність вжитих державою заходів, відсутність суспільного (публічного) інтересу, проте не надавати оцінку їх дієвості, зокрема в умовах відсутності повного обсягу інформації (конфіденційна, таємна, службова інформація).
ВС нагадав також про інші судові справи, де майно було відчужене (вилучене) у власника рішеннями військових адміністрацій.
Проте військова адміністрація не віднесена до військового командування у розумінні Закону №389, а тому не має права самостійно ухвалювати рішення про відчуження. А от керівництво військової частини – таке право має.
У коментованій нами справі ТЗ відчужений на підставі наказу військової частини, тобто військовим командуванням. Отже, рішення щодо реквізиції ухвалено належним органом, як того і вимагають закони №389 та №765.
Від редакції
Щодо того факту, що ТЗ перебуває у заставі та придбаний за кредитним договором, то з огляду на чинні на сьогодні законодавчі норми після припинення воєнного стану його власник має право або на повернення майна або на його відповідну компенсацію.
Тому сам факт вилучення майна на користь військової частини не припиняє обов’язку з оплати за кредитним договором та не впливає на заставу, адже банк, у разі неможливості оплати кредитних зобов’язань ТОВ, має право задовольнити свої вимоги за рахунок заставного майна, бо наразі немає інформації про знищення такого майна (ТЗ) і є можливість його повернення власникові.