Цей правовий висновок, який було зроблено Вищим господарським судом України, нагадується в Оглядовому листі від 14.01.2014 №01-06/20/2014 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)».
Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, було відмовлено в задоволенні позову споживчого товариства до фізичної особи — підприємця про стягнення витрат з оплати юридичних послуг, понесених останнім у зв’язку із представництвом його інтересів у суді.
Вищий господарський суд погодився з висновками господарських судів, виходячи з такого.
Відповідно до ч.2 ст.22 ЦК збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Зі змісту стст.614, 623 ЦК та ст.226 ГК вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення:
1) порушення зобов’язання;
2) збитки;
3) причинний зв’язок між порушенням зобов’язання та збитками;
4) вина.
Заявлена до стягнення сума витрат на оплату юридичних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов’язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв’язку з неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором.