Головна Усі новини Право і відповідальність Відповідальність, санкції і штрафи

Спроба поліпшити інвестиційний клімат в Україні: аналіз законопроекту

ВРУ прийняла за основу законопроект №1059 щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні. Зважимо всі «за» та «проти» цього документа

Як ми повідомляли, 11 вересня 2019 року ВРУ прийняла за основу законопроект №1059 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», визначений як невідкладний. За нього проголосувало 290 нардепів.

Розглянемо цей документ детальніше.

 

Модельний статут — рівні можливості

Почнемо з найприємнішого — змінами передбачена можливість ТОВ обирати будь-який варіант модельного статуту незалежно від форми звернення до державного реєстратора (паперова чи електронна).

Насправді, зараз ми маємо певну “дискримінацію” щодо обрання ТОВ модельного статуту.

Постановою КМУ від 27.03.2019 р. № 367 затверджена версія модельного статуту, яка, на відміну від попередньої, передбачає можливість обирати найзручніші варіанти для учасників ТОВ.

Водночас обирати різні варіанти модельного статуту можна лише в електронному варіанті — у разі звернення юрособами за допомогою сервісу онлайн Будинок юстиції. Тобто, за посиланням через персональний кабінет ТОВ може подати документи на державну реєстрацію:

  • створення товариства з обмеженою відповідальністю, яке здійснює діяльність на підставі модельного статуту;
  • переходу юридичної особи на діяльність на підставі модельного статуту.

Електронна послуга, що дозволяє зареєструвати створення ТОВ, яке здійснює діяльність на підставі модельного статуту, або перехід ТОВ на діяльність на підставі модельного статуту забезпечує можливість заповнення заявником через персональний кабінет заявника у форматі «запитання-відповідь» електронних форм, необхідних для проведення реєстраційної дії, та формування на основі отриманих відповідей таких документів:

  • модельного статуту «за замовчуванням» (йдеться про обрання варіантів положень статуту з позначкою “*” — найпростіший варіант модельного статуту, від авт.);
  • модельного статуту, сформованого шляхом обрання відповідних положень модельного статуту, затвердженого постановою КМУ № 367;
  • рішення засновників ТОВ про створення юридичної особи;
  • рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про перехід на діяльність на підставі модельного статуту.

Отже, при поданні документів в електронній формі через портал електронних сервісів ТОВ  може скористатися різними опціями при обранні того чи іншого варіанту окремого положення модельного статуту. Втім, це можливо лише за наявності кваліфікованого електронного підпису заявника (засновника, керівника тощо).

У разі звернення з паперовим пакетом документів до держреєстратора (протокол/рішення учасників(власника), реєстраційна заява форми 3, довіреність тощо) вважається, що ТОВ  автоматично обрало лише варіанти, які по тексту модельного статуту позначені “*” (тобто варіанти положень модельного статуту “за замовчуванням”). Інші варіанти у разі паперової форми звернення до державного реєстратора ТОВ недоступні.

Законопроект №1059 пропонує цю ситуацію виправити з наданням всім заявникам рівних можливостей.

Змінами до ст. 17 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначається, що для державної реєстрації створення юридичної особи подаються такі документи, зокрема, заява про державну реєстрацію створення юридичної особи. У заяві про державну реєстрацію створення юридичної особи приватного права може зазначатися, що вона діє на підставі модельного статуту. Якщо модельний статут є багатоваріантним, у заяві про державну реєстрацію створення юридичної особи приватного права зазначається редакція модельного статуту, на підставі якого вона діє.

При цьому аналогічно дозволяється обирати один з варіантів модельного статуту й діючим ТОВ, які прийняли рішення про перехід на діяльність на підставі модельного статуту.

Від себе додамо, що ті, хто вже пробував подавати паперові документи про перехід на діяльність на підставі модельного статуту, переконались, що в таких випадках особа, яка приймає документи, роздруковує варіант модельного статуту “за замовчуванням”, потім його сканує і в результаті проведеної реєстраційної дії за кодом, вказаним у правому верхньому куті Опису поданих документів за посиланням можна побачити саме сканований варіант модельного статуту (за замовчуванням). Для електронного варіанту ситуація не змінюється - заявник обирає відповідну редакцію модельного статуту з обраними варіантами положень статуту чи “за замовчуванням”, яка зберігається та подається державному реєстратору за допомогою кваліфікованого електронного підпису.

Законопроект № 1059 пропонує замінити цю процедуру відповідним цифровим кодом, який буде зберігатись серед інших відомостей про юрособу в ЄДР.  Відповідні зміни планується внести й до Закону про ТОВ.

 

Подання заяв про реєстрацію платником ПДВ/ЄП

Станом на сьогодні заяви про реєстрацію новоствореної юрособи платником ПДВ та/або обрання спрощеної системи оподаткування та/або включення до Реєстру неприбуткових установ та організацій подаються за бажанням. Законопроектом ж пропонується подавати це разом з документами про державну реєстрацію юрособи як “обов’язкові”.

Втім, це не позбавляє можливості юросіб подавати відповідні заяви безпосередньо до органу ДПС після державної реєстрації у строки, визначені ПКУ.

 

Скасування пайового внеску забудовників

Законопроектом №1059 пропонується скасувати обов’язкову пайову участь замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту. Зміни вносяться до ч. 5 ст. 3абз. 3 ч. 11 ст. 4 Закону “Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва” та до ст. 3040 Закону “Про регулювання містобудівної діяльності” із прямою забороною вимагати від замовника будівництва будь-яких послуг, матеріальних чи нематеріальних активів за відсутності пайових внесків.

У пояснювальній записці до законопроекту 1059 сказано, що українське законодавство передбачає обов'язковість сплати замовниками будівництва пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту (у розмірі 4 % від вартості житлового будівництва та 10% від вартості нежитлової забудови).

Пайовий внесок – це своєрідний квазіподаток на будівництво, який з формальної точки зору сплачується забудовником, однак фактичним його платником є покупець нерухомості. За даними рейтингу Doing Business 2017, існування в Україні пайового внеску збільшує витрати на адміністративні процедури, пов'язані з будівництвом промислового об’єкта, в середньому до 15,2%.

Більш того, існують значні проблеми в адмініструванні пайової участі, пов’язані зі складністю розрахунку бази обчислення відповідного внеску та можливістю зловживань як під час таких розрахунків, так і під час можливого відстрочення (розстрочення) платежу.

Отже, механізм сплати пайового внеску є непрозорим, що має наслідком корупцію, зловживання та дискримінацію добросовісних замовників будівництва.  

Натомість, Головне науково-експертне управління вважає такі висновки помилковими. Відповідно до ч. 1 ст. 9 БКУ доходи бюджету складаються,  у тому числі, з податкових надходжень та неподаткових надходжень, до яких згідно з п. 44 ч. 1 ст. 64 БКУ відносяться інші доходи, що підлягають зарахуванню до бюджетів об’єднаних територіальних громад, районних, міських бюджетів відповідно до законодавства. При цьому в п. 41 ч. 1 ст. 71 БКУ встановлено, що кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту включаються до  бюджету розвитку місцевих бюджетів. Таким чином, є підстави вважати, що пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту є джерелом його неподаткових доходів, а не «податком на інвестиційну діяльність».

Комітет ВРУ з питань економічного розвитку посилається на експертний висновок Мінфіну, яким визначено, що скасовування пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту може призвести до втрат доходів місцевих бюджетів у сумі приблизно 1,6 млрд грн (у розрахунку на рік за результатами звіту про виконання місцевих бюджетів за 2018 рік) та збільшення видатків державного бюджету для компенсації втрат місцевих бюджетів.

До речі, ми більше схильні стати на бік територіальних громад — до значного зниження об’єктів будівництва це вряд чи призведе, а ось те, що місцеві громади будуть позбавлені  фінансування на генплани та інші потреби населених пунктів — однозначно і це може серйозно вплинути на їхній розвиток. Наведені вище цифри говорять самі за себе.

Втім, не можна не погодитися з тим, що такі цільові внески наразі залишаються без будь-якого контролю на законодавчому рівні в частині їх належного використання.

Чи буде це компенсувати державний бюджет України, у законопроекті ані слова — адже змін до Бюджетного кодексу наразі не передбачено.

До речі, на думку Головного науково-експертного управління, скасування пайових внесків на розвиток інфраструктури може мати негативний соціально-економічний ефект, в т. ч. й внаслідок того, що збудовані об’єкти будівництва не будуть забезпечені відповідною інфраструктурою.

На нашу думку, найгірший розвиток подій — це спроба врегулювати це питання самостійно відповідними територіальними громадами, що може призвести до інвестиційної привабливості окремих регіонів, попри повну відсутність розвитку інфраструктури в інших.

 

Довірча власність — різновид права власності чи речове право?

Довірча власність — наразі це маловідома юридична конструкція для української системи права. Загалом відповідно до ст. 316 ЦКУ особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном. В ЦКУ також закріплено, що договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. При цьому законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя. Управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном (ч. 4 ст. 1033 ЦКУ).

Якщо відійти від юридичних моментів, нагадаємо, що законопроект №1059 спрямований на поліпшення інвестиційної діяльності в Україні. І як така юридична конструкція як довірча власність країн англо-саксонської системи права може цьому посприяти?

Цікавим є той факт, що довірча власність (або траст — від англ. Trust) має певні риси, з якими наші податкові органи ведуть запеклу боротьбу, а саме коли йдеться про траст (трастові фонди тощо), то такі відносини застосовуються для досягнення таких цілей як, зокрема:

1) анонімність набувачів трасту та доходів. З огляду на практику застосування трастів в інших країнах, передання майна на ім'я трасту дозволяє стверджувати про відсутність або недостатню наявність власних активів і претендувати, наприклад, на отримання вигоди від майна та приховування її від кредиторів, на отримання преференцій та пільг по податкам, різних видів державних допомог тощо. Тобто дозволяє приховувати майно від небажаного контролю;

2) анонімність дозволяє також приховувати доходи та ухилятися від сплати податків.

Втім, законопроект №1059 спрямований на врегулювання договірних зобов’язань, які пов’язані з точки зору ініціаторів законопроекту, з проблемами недоступності для вітчизняного бізнесу кредитних коштів через надмірно високі процентні ставки. А це, своєю чергою, пов’язано не стільки з інфляційними процесами, як з високими ризиками неповернення кредитів.

Адже існуючі механізми забезпечення зобов’язань є застарілими та не виконують своєї функції. Тож довірча власність подається ініціаторами законопроекту №1059 як абсолютно новий та ефективний інструмент забезпечення виконання кредитних зобов’язань.

Як не дивно, але не знайшлось нікого, хто би підтримав запровадження такого нового та ефективного інструменту.

Повертаючись вкотре до висновку  Головного науково-експертного управління, останній справедливо вказує на те, що за своєю природою право довірчої власності є не окремим різновидом права власності, як це пропонується визначити у проекті (ч. 2 нової ст. 5971 ЦКУ), а має розглядатися як один із видів речових прав на чуже майно.

Це пояснюється, зокрема, тим, що  цивільне право не передбачає існування різновидів права власності з різними наборами повноважень декількох власників щодо одного об’єкта права власності, що відображено, зокрема, у ч. 1 ст. 316 ЦКУ. Так, правом власності є право особи на річ (майно), яке воно здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Крім того, у проекті запропоновано, щоб довірча власність виконувала функцію способу забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором (ч. 1 нової ст. 597 ЦКУ). Проте засоби забезпечення виконання зобов’язань за своєю природою відносяться до зобов’язального права, а довірча власність – до речових прав, які є самостійними інститутами цивільного права.

Загалом Управління вважає, що законопроект не передбачає будь-яких обмежень для кредиторів в контексті забезпечення прав боржників. Відповідно власник майна (боржник) за звичайних обставин навряд чи погодиться на передачу у довірчу власність свого майна, оскільки він не буде впевнений у захисті свої прав як власника.

Ще одна проблема довірчої власності із законопроекту № 1059 -  проблема  звільнення/виселення з приміщення. Так, після прийняття рішення про звернення стягнення на житлове приміщення, що є об’єктом довірчої власності, всі мешканці такого приміщення зобов'язані на письмову вимогу довірчого власника або особи, яка отримала право власності на приміщення від довірчого власника, добровільно звільнити житлове приміщення протягом десяти днів з дня отримання цієї вимоги. Інакше — примусове виселення за рішенням суду (ст. 5979  ЦКУ).

Питання в тому, як ці норми будуть узгоджуватись з останніми правовими позиціями Верховного суду? Зокрема, у постанові від 31.10.2018 р., справа №753/12729/15-ц, від 28.11.2018 р., справа №754/4727/16-ц зазначено, що приписи ч. 2 ст. 109 Житлового кодексу УРСР установлюють загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Причому така заборона ч. 2 ст. 109 Житлового кодексу УРСР стосується й квартир, придбаних на прилюдних торгах. Державний виконавець повинен був зазначити про обтяження квартири у вигляді проживання у ній її власника разом із членами сім'ї, серед яких є неповнолітня дитина. Інакше новий власник може частково поновити свої права шляхом звернення про відшкодування шкоди до продавця, якщо той неналежним чином виконав свої зобов'язання про повне інформування можливих покупців квартири про її обтяження, чи до банку про виконання останнім обов'язку із забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим житловим приміщенням та відшкодування збитків.

Отже, твердження про те, що введення інституту довірчої власності поліпшить інвестиційний клімат для українського бізнесу, доволі сумнівне — скоріш, це принесе ще більше проблем та потреб у нових правових позиціях судової влади. Тож, для чого тоді цей законопроект, якщо знову ми приходимо до необхідності виправлення законодавчих прогалин висновками Верховного суду та Великої Палати.

Загалом майно, що передається у довірчу власність як спосіб забезпечення виконання зобов’язань, не дає право кредитору, який отримав майно у довірчу власність, самостійно відчужувати таке майно, крім як для звернення стягнення на нього в порядку, встановленому законом (ч. 2 ст. 5971 ЦКУ).

Окрім наведеного, варто звернути увагу на суперечності щодо визначення осіб, яким належатимуть окремі повноваження власника. Зокрема, згідно  з ч. 3  ст. 5971, якою доповнюється ЦК України, «з моменту встановлення довірчої власності право власності особи, яка передала своє майно у довірчу власність, припиняється», а згідно з її ч. 2 «кредитор, який отримав майно у довірчу власність не має права самостійно відчужувати таке майно, крім як для звернення  стягнення».

Тож не дивує висновок, що доцільнішими стали б не спроби пристосування для використання як засобу забезпечення виконання зобов’язань не призначеного для цього правового механізму, а вдосконалення  правового регулювання тих механізмів, які є такими засобами за своєю суттю, наприклад, застави чи іпотеки.  

 

Судовий збір — узаконюють електронні платежі

На сьогодні у багатьох випадках при поданні позову до суду юристи та позивачі вже сміливо користуються послугами сплати судового збору за допомогою сервісу  ДП “Інформаційні судові системи”.

Сформовані квитанції наразі подаються до судів, які приймають їх без застережень.

Водночас й досі трапляються випадки, коли суди ухвалами залишають позови без руху та вимагають надати платіжне доручення з підтвердженням від банку про перерахування коштів з поточного рахунку позивача на рахунок казначейства.

І це незважаючи на те, що суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (ч. 2 ст. 9 Закону України “Про судовий збір”).

Законопроектом №1059 пропонується внести зміни до ст. 6 Закону про судовий збір та зазначити: судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі, у тому числі з використанням електронного платіжного засобу або за допомогою платіжних пристроїв.

Сплата судового збору за допомогою електронного платіжного засобу оформляється квитанцією платіжного термінала, чеком банкомата, сліпом або іншими документами за операціями з використанням електронних платіжних засобів у паперовій або електронній формі. Сплата судового збору за допомогою платіжного пристрою оформляється за допомогою касового документа (квитанції, чека тощо), який містить усі обов’язкові реквізити касового документа.

А чи поступили кошти або чи дійсно такий платіж був здійснений — це вже обов’язок суду перевірити належне поступлення коштів.

 

Замість висновків

Незважаючи на позитивні моменти законопроекту №1059, ми все ж погоджуємось з  Головним науково-експертним управлінням та вважаємо що проект досить "сирий", щоби підготувати його до голосування у скорочені строки. Він потребує значного доопрацювання. Вже не кажучи, що спроба поліпшити в такий спосіб інвестиційний клімат для українського бізнесу може призвести до ще більших проблем як для держбюджету, так і для самих госпсуб'єктів, які все ж спробують використати запропоновані юридичні інструменти для забезпечення виконання своїх договірних зобов’язань.

Втім, якщо цей законопроект таки буде проголосований, ми радимо, зокрема, перед тим, як укладати договори довірчої власності, обов’язково звертатись за консультаціями до юристів, які допоможуть мінімізувати можливі негативні ризики за наслідками таких правочинів. Спори в судах й досі тривають роками і можуть закінчитися неочікувано для будь-якої зі сторін.

***

Читайте також: Стимулювання інвестиційної діяльності: які зміни прийняла ВРУ? 

Доступ до повного тексту цієї новини можливий лише для передплатників електронного або паперового «Дебету-Кредиту». Якщо ви передплатник, будь ласка, авторизуйтесь.

Або оформіть передплату, перейшовши за посиланням;  вартість мінімального пакету «Мій асистент» становить лише 36 грн на місяць.

Дякуємо за розуміння.

Автор:
Канарьова Наталія
Джерело
«Дебет-Кредит»
Рубрика:
Право і відповідальність / Відповідальність, санкції і штрафи
Теги:
Заборгованість , Інвестиції , Законопроекти , Договір

Зверніть увагу: новинна стрічка «Дебету-Кредиту» містить не тільки редакційні матеріали, але також статті сторонніх авторів, роз'яснення співробітників фіскальної служби тощо.

Дані матеріали, а також коментарі до них, відображають виключно точку зору їх авторів і можуть не співпадати з точкою зору редакції.

Редакція не ідентифікує особи коментаторів, не модерує тексти коментарів та не несе відповідальності за їх зміст.

Коментарі: 0

Новини по темі

Консультації по темі

Хочете отримувати

найважливіші новини від «Дебету-Кредиту»?