ВСУ постановою від 31.01.2011 р. у справі №21-42а10 підтверджує свою позицію щодо відповідальності платника податків за дії свого контрагента. Отже, позиція ВСУ незмінна: невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.
Така позиція відповідає вже усталеній практиці ВСУ у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 13 січня 2009 року (справа №21-1578во08) ВСУ зазначив, що визнання недійсними установчих документів юрособи та подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту держреєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. У постанові від 11 грудня 2007 року (справа №21-1376во06) ВСУ дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування, у разі коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Крім того, такий висновок узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен відповідати за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Тут варто також наголосити на тому, що суди у своїх рішеннях вказують не лише на недійсність установчих документів, а й на анулювання свідоцтва платника ПДВ. У такому разі суд також вказує на помилковість висновку про те, що платник податків не підтвердив свого права на ПК з огляду на визнання судом недійсними установчих документів його контрагента, який видав податкові накладні за цими господарськими операціями. Адже ухвалене судове рішення та пов'язане з ним подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ не призвели до недійсності всіх договорів, укладених із моменту держреєстрації такої особи до моменту вилучення її з ЄДР, та не позбавили правового значення податкові накладні, видані відповідно до вимог пп. 7.2.4 ст. 7 Закону про ПДВ за такими господарськими операціями (постанова ВСУ від 10.12.2010 р. у справі №21-43а10).