В Україні немає закону про приватну детективну діяльність, хоча потреба існує: у потерпілих від викрадення криптовалюти, у компаній після кіберінцидентів, у людей, які не можуть чекати, поки справа дійде до слідчого. Найближчими легальними замінниками детектива є адвокатура і журналістика. Зазначає НААУ.
Закон «Про приватну детективну (розшукову) діяльність» у 2017 році ветував Президент, а законопроєкт №3010, підтриманий у першому читанні у 2021 році, досі не ухвалено. Тож «приватний детектив» в Україні — лише самоназва: професії з повноваженнями немає. Зареєструвати діяльність за кодом КВЕД 80.30 «Проведення розслідувань» чи вступити до асоціації детективів можна, проте спеціальних прав це не дає. Детектив робить лише те, що не заборонено законом, і не має інструмента, щоби перетворити знайдене на доказ.
Оскільки йдеться про встановлення фактів після того, як правопорушення вже сталося і є потерпілий, найширший легальний інструментарій має адвокатура. Стаття 20 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» по суті містить «детективний» набір: адвокатський запит, збирання відомостей, які можуть бути використані як докази, опитування осіб за їхньою згодою, застосування технічних засобів, одержання висновків фахівців.
Крім того, Кримінальний процесуальний кодекс надає потерпілому та його представникові право збирати й подавати докази (статті 56, 58 і 93). Отже, представник потерпілого — один із небагатьох приватних учасників, чиї напрацювання мають прямий шлях у кримінальне провадження. До того ж паролі, листування і внутрішні документи, які передає клієнт, захищені адвокатською таємницею (ст. 22 Закону). Це надійніше за будь-яку угоду про нерозголошення.
Журналістика дає доступ до інформації, але не до доказів. Закон «Про медіа» дозволяє зареєструватися як суб’єкт у сфері онлайн-медіа, а перешкоджання законній професійній діяльності журналіста є злочином (ст. 171 Кримінального кодексу). Проте мета журналіста — оприлюднити суспільно значущу інформацію, тоді як мета адвоката — захистити клієнта і довести факти в провадженні. Журналістський матеріал сам собою доказом не стає, а передчасна публікація може попередити осіб, які вивели кошти.
Як це працює на практиці, показує типова ситуація: у людини викрали криптовалюту (тут одразу зауважимо, що гарантувати повернення коштів не може ніхто). Спершу адвокат фіксує вихідні дані: адреси гаманців, хеші (унікальні ідентифікатори) транзакцій, листування. Далі разом із технічним спеціалістом він простежує рух коштів до централізованої біржі чи обмінника. Потім адреси маркують у професійних спільнотах, з якими працюють служби бірж із протидії відмиванню коштів (AML). Біржа може призупинити виведення, хоча маркування арештом не є. Після цього слідчому передають заяву з актом фіксації фактичних даних і проєктами клопотань про тимчасовий доступ та арешт. Надалі адвокат супроводжує провадження: пояснює схему, ініціює процесуальні дії, за потреби адаптує пакет документів під іноземну юрисдикцію.
Та сама логіка діє і в разі компрометації сервера чи підміни адреси гаманця в робочому чаті. Тут клієнт іноді не прагне кримінального провадження і хоче лише знати, хто це зробив, а далі сам вирішує, куди звертатися.
Технічно простежити рух коштів у блокчейні можна за годину, позначити адресу — за хвилини. Процесуально ж заява, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, тимчасовий доступ і арешт займають тижні, а міжнародні запити — місяці й роки. Адвокат не замінює слідчого. Його завдання — скоротити цей розрив: слідчий отримує перевірювану схему руху коштів і готові проєкти документів замість загальної скарги.
Водночас межі адвокатського розслідування чіткі. Оперативно-розшукова діяльність і негласні слідчі (розшукові) дії — виключна компетенція держави. Адвокат не стежить, не використовує спеціальних технічних засобів і не отримує доступу до акаунтів без згоди власників — це злочини за ст. 359 і 361 КК. Здобуте у такий спосіб ризикує бути визнаним недопустимим доказом (ст. 87 КПК).
Отже, приватне розслідування в Україні вже існує, і його легальна форма — адвокатська діяльність. Найслабше місце в ній — перші години. Права потерпілого, зокрема право збирати докази, виникають з моменту подання заяви (ч. 2 ст. 55 КПК), однак збирання доказів до внесення відомостей до ЄРДР прямо не врегульоване.
І на нашу думку, право збирати докази доцільно прямо поширити на цей період — для заявника та його представника. Навіть якщо закон про детективів ухвалять, він має доповнювати адвокатуру: детектив може встановити факти, проте подати їх як докази в кримінальному провадженні може адвокат — представник потерпілого.
