Ексклюзив газети Діло
Медіація — це добровільний, позасудовий і неформальний процес, спрямований на врегулювання конфлікту за допомогою нейтральної та неупередженої сторони — медіатора, який жодним чином не зацікавлений у справі. Медіатор не займається пошуком винних, підтримкою однієї із сторін чи доказами своєї правоти, а допомагає сторонам спільно шукати вирішення конфлікту. Його головна мета — нейтральність у спілкуванні з усіма сторонами конфлікту, він не грає роль третейського судді, а спонукає сторони до висловлення своїх позицій та інтересів протягом всього процесу медіації.
Медіатор здійснює свою роботу виходячи із базових принципів медіації, які будуть незмінні і щодо внутрішньокорпоративних конфліктів. Зокрема, принцип нейтральності передбачає повну неупередженість і безоціночність медіатора по відношенню до сторін, принцип рівності являє собою однакове відношення до всіх учасників процесу, принцип конфіденційності гарантує нерозголошення будь-якої інформації, що була озвучена сторонами, а принцип добровільності проявляється в тому, що сторони приймають участь в процесі медіації вільно та можуть зупинити його в будь-який момент (вийти з медіації). Всі вищеперелічені принципи дозволяють максимально привернути до себе сторони, створити атмосферу довіри та захищеності.
Чим відрізняється звичайний судовий процес від медіації?
1) На відміну від судового процесу, під час медіації сторони досягають згоди самі. Використання такого підходу у вирішенні конфліктів значно економить не тільки кошти, але й час. Адже ви самі контролюєте цей процес і вам не треба чекати чергового засідання суду, рішення судді тощо.
2) В результаті судового процесу завжди буде переможець та переможений. Мета ж медіації полягає в тому, щоб задовольнити обидві сторони, тобто привести до результату "win-win".
3) Беззаперечною перевагою медіації є те, що конфлікт не виноситься у публічну площину і у сторін є шанс зберегти стосунки. Це особливо важливо, якщо, наприклад, це трудовий спір, а ринок вузький і спеціалісти знають один одного. Зазвичай, судова ворожнеча спалює мости, а за допомогою медіації можна зберегти нормальні стосунки, адже шанси сторін колись знову працювати разом дуже великі.
Спеціалізованою сферою використання медіації є так звана "бізнес-медіація", зокрема, розроблена для вирішення конфліктів при здійсненні підприємницької діяльності. Сфера її дії розповсюджується на суперечки між роботодавцем і співробітниками чи між співробітниками безпосередньо. У внутрішньокорпоративних конфліктах медіація є найбільш оптимальною у випадку, коли спір є складним чи "багатокомпонентним" і таким, що не може бути однозначно і впевнено вирішеним на користь однієї із сторін за допомогою чіткої офіційної процедури, що припускає лише жорсткі констатації "так чи ні". Окрім того, деякі види трудових спорів доволі складні з юридичної точки зору, їх судове врегулювання займе багато часу і ресурсів при повному нерозумінні кінцевого результату. До того ж такі спори можуть взагалі паралізувати діяльність компанії, призвести до витоку конфіденційної чи службової інформації або до значних фінансових втрат.
Ось, наприклад, між двома працівниками виник конфлікт, що базується на різних поглядах на розподіл своїх посадових обов'язків чи якості виконаної роботи. Цей деструктив у відносинах між конкретними особами починає вносити розбрат по всьому трудовому колективу, оскільки крім того, що у конфлікті знаходяться безпосередньо дві сторони, до цієї ситуації залучаються й інші співробітники. Частина з них приймає позицію однієї сторони, інша частина — другої, решта — осуджує всіх. Крім того, можуть бути присутні особисті мотиви чи антипатія. Медіатор при спілкуванні з ними виявляє їх справжні інтереси та потреби (наприклад, змінити напрям роботи чи робоче місце, зменшити завантаженість, перевести в інший відділ, надати помічника тощо), і сторони конфлікту в діалозі починають розуміти позицію іншої сторони, дослухатись до неї і сприймати. Відповідно, сторони самі приходять до спільного висновку і рішення, а задача медіатора — їх до цього підвести.
Саме тому завдання медіації і полягає у допомозі в налагодженні діалогу між сторонами, переходу від негативного минулого до конструктивного майбутнього, від звинувачень до інтересів, а врешті-решт — до компромісного рішення. Медіація в цьому випадку слугує виявленню спірних питань та сприянню розроблення варіантів рішень, взаємоприйнятних для всіх учасників конфлікту. Це, звичайно, викликає контраст із традиційним судовим процесом, який, як правило, може прийняти бік учасника з більш вагомою чи краще документально підтвердженою правовою позицією.
При цьому треба брати до уваги, що такий підхід має і певні ризики. Якщо суд зобов'язує сторони до виконання тих чи інших рішень, то результатом медіації є усний договір, що був укладений між сторонами та не має юридичної сили. Такі домовленості базуються перш за все на засадах порядності та чесності, тобто завжди є ризик, що одна сторона може передумати виконувати те, про що обидві домовились протягом медіації.
Поступово медіація стає дієвим елементом корпоративного управління підприємств. Для цього таке підприємство розробляє політику, що передбачає оцінку кожного спору на предмет його медіабельності, і вимагає від керівників докладати реальних зусиль для вирішення конфліктів шляхом медіації, залишаючи звернення до суду останнім кроком. Сьогодні медіація знаходить застосування і розвивається всюди, де можливості певних інститутів, що традиційно і формально займались вирішенням конфліктів, вже не є достатніми, або там, де розвиток суспільства і соціальні зміни викликають необхідність у пошуку нових прогресивних підходів до врегулювання спорів.
Отже можна зробити висновок, що медіація — це, по суті, шлях до осмисленого взаємоприйнятного рішення — компромісу, що задовольняє всі сторони і при якому немає ні переможців, ні переможених, а навпаки — щось отримають/виграють/зберігають всі, хто залучений до конфлікту.
Станіслав Скрипник