Наразі існує більш ніж достатньо законодавчих інструментів для боротьби з відмиванням коштів та отриманням тіньових доходів. Можливо, хоча б стрімко зростаючий дефіцит держбюджету змусить фіскальні органи реалізувати їх потенціал на практиці.
Набрання чинності закону, який змінює правила функціонування платіжних систем, створило досить непогану основу для підвищення ефективності боротьби з тіньовою економікою, яка зростає в Україні вищими темпами, ніж легальна.
Власне, мета даного закону виглядає досить прогресивно. Колосальний обсяг готівки поза банками – це вкрай негативне явище, наслідки якого проявляються у всіх сферах суспільного життя.
По-перше, обсяг готівки у вільному обігу в сучасній економіці тісно корелює з розміром тіньового сектору.
Питання, що є причиною, а що наслідком, залишається дискусійним: не до кінця зрозуміло, чи то наявність надлишку готівки сприяла тому, що тіньовий сектор економіки України сягнув за різними оцінками 30-60% ВВП, чи то значний розмір тіньового сектору сформував попит на готівку.
Як би там не було, але готівка – це кровоносна система тіньового сектору економіку, вона є джерелом хабарів та зарплат в конвертах, тому її обіг зараз суттєво обмежується у економічно розвинених країнах, аж до повної заборони.
По-друге, готівка є одним із ключових чинників інфляції та ризиком дестабілізації гривні. Станом на вересень, за оцінками НБУ, в Україні поза банками знаходилося майже 200 мільярдів гривень, але очевидно, що ця сума є лише частиною, оскільки існує ще значний валютний резерв.
Зусилля НБУ та уряду щодо стабілізації цінової ситуації не можуть бути дієвими, якщо поза контролем перебувають фінансові ресурси, обсяг яких складає 15% ВВП.
За такої ситуації достатньо створити інформаційний ажіотаж в певному сегменті ринку, зокрема валютному, щоб дестабілізувати цінову ситуацію.
По-третє, безконтрольні готівкові платежі – це масштабний канал відмивання коштів. Багато хто пам’ятає, що дорогі бутіки з’являлися в злиденні 90-ті роки в Києві зовсім не через збільшення попиту на люксові товари, а передусім, для легалізації доходів, отриманих у незаконний спосіб.
Досить часто чиновники реєстрували фірми на членів своєї родини, а з отриманих хабарів готівкою оплачували в них закупки дорогих годинників, костюмів, аксесуарів, при чому за цінами, що в 5-10 разів перевищували ринкові.
Таким чином, кошти легалізувалися на рахунках підприємств, і це виглядало як бізнес. Якщо подивитися на дітей та дружин нинішніх політиків, то більшість з них і зараз є власниками бутіків, картинних галерей чи інших установ, де можна здійснювати закупки готівкою, і практично жоден з родичів відомих політиків не є власником, скажімо, будівельної компанії чи фірми, що займається імпортом люксових авто, тобто тих компаній, клієнт яких не може бути анонімом.
По-четверте, готівка є інструментом конвертації прихованих чи/та незаконних доходів у різні товари та послуги, на оплату яких власне й беруться хабарі, чи приховуються доходи.
Податкова служба наразі об’єктивно нездатна ефективно відслідковувати тіньові доходи. Власне, цього й не треба робити, оскільки контроль за доходами фізичних осіб виллється у численні додаткові законодавчі норми та неприємні процедури для платників податків, в тому числі і для сумлінних, коли інспектори будуть “чіплятися” до громадян за різними дрібницями.
Зокрема, зі значними проблемами може зітнутися молода людина, яка отримала від батьків певну суму грошей на придбання однокімнатної квартири в Києві, через що витратна частина її декларації про доходи виявилася значно більшою, аніж доходи від заробітної плати.
Натомість не завжди можна довести факт отримання тіньових доходів, коли державний службовець буде розповідати, що гроші на купівлю Range Rover йому подарував чи позичив тесть на весілля.
Не є таємницею, що значна кількість представників органів публічного управління живе в будинках тітки, дядька, цивільної дружини та їздить на їхніх авто. Провести чітку межу в даному випадку досить складно, а рішення часто не буде справедливими.
Через це в боротьбі з приховуванням доходів та отриманням хабарів, мабуть, що більш доцільно (принаймні в Україні) блокувати можливість використовувати тіньові доходи, а не розбиратися, хто де їх отримав.
Немає жодних сумнів щодо важливості ролі готівки для незаможних громадян, малих підприємців, сільського населення, тобто для здійснення невеликих операцій.
Разом з тим, видається малореальним, що дані верстви населення акумулювали 200 мільярдів гривень. Очевидно, що більша частина цієї суми все ж таки матеріалізована в хабарах, прихованих та нелегальних доходах.
Саме тому норма щодо звуження обсягу обігу готівки виглядає досить обґрунтовано навіть попри те, що вона збільшить витрати громадян при здійсненні окремих операцій – наприклад, при придбанні нерухомості за рахунок комісії за переведення коштів з рахунку покупця на рахунок продавця.
Відповідно до схваленого цього закону право встановлювати ліміт на розрахунки готівкою отримав НБУ. Понад встановлену ним межу за товари та послуги необхідно розплачуватися банківськими переказами, або платіжними картками.
Загалом, попри справедливу критику окремих нововведень, в Україні вдалося врешті створити умови – видається, що це найбільш оптимальне формулювання для того, аби заблокувати тіньові доходи фізичних осіб, або принаймні ускладнити їм життя.
Теоретично, чиновник, чи хтось інший, отримавши великий хабар готівкою, не зможе його витратити, “не залишивши за собою слідів”. Він не може ані купити валюту, ані придбати дорогий товар не розкривши себе, інакше як через підставних осіб.
Безумовно, відносно невеликі суми тіньових доходів можна розбити між водієм і коханкою, щоб останні здійснили необхідні операції, але коли суми сягатимуть мільйонів, така практика стане надто затратною.
Таким чином, в теорії влада впровадила досить непогані механізми, принаймні для погіршення умов діяльності для тіньового сектору. Але існує ризик, що на практиці ситуація буде зовсім інша.
По-перше, обмеження на готівкові операції чи купівлю валюти абсолютно не зачеплять найбагатших і найкорумпованіших, які мають достатньо грошей та розуму, щоб створити систему транзитних фірм, які успішно будуть обходити всі чинні та будь-які інші додаткові обмеження.
По-друге, існує ризик, що обмеження на готівку будуть досить ліберальними. За інформацією низки ЗМІ, НБУ збирається обмежити готівкові розрахунки сумою 200 тисяч гривень на одну транзакцію. За таких умов, в боротьбі з тіньовими операціями потенціал ухваленого закону практично зводиться нанівець.
Таке рішення може розглядатися лише як пілотне та тимчасове з метою апробації даного механізму. В державі, де 99% громадян отримують заробітну плату нижчу за 50 тисяч гривень, обмеження однієї транзакції має бути значно нижчим.
По-третє, те, що вдалося створити законодавчу основу, ще не є гарантією того, що даний механізм запрацює. Він лише дозволяє відслідковувати надмірні витрати фізичних осіб, задекларовані доходи яких є значно нижчими, ніж офіційні заробітки.
В цьому аспекті вирішальну роль буде відігравати позиція податкових органів. Податковий кодекс надав їм можливість відслідковувати банківські транзакції, але чи захочуть вони проводити детальний і глибокий аналіз різних операцій фізичних осіб, а якщо захочуть, то чиїх саме?
Наразі податкові органи мають законодавчі можливості для того, аби довести, що людина приховує доходи, навіть якщо вона розпорошить операції між підставними особами.
До речі, тут корисним може бути досвід США, де рахунку за оплату двомісного готелю буде достатньо, аби визнати сусіда по кімнаті особою, пов’язаною з платником податків, що підозрюється в отримуванні нелегальних доходів, а відповідно й учасником тіньових схем останнього.
Подібна практика була б досить корисною для України, де бідні чиновники живуть разом з фантастично заможними, але безробітними цивільними дружинами чи коханками.
Відзначимо, що Податкова служба Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо функціонування платіжних систем та розвитку безготівкових розрахунків)” також отримала додаткові права, зокрема здійснювати контроль за наявністю у підприємств платіжних терміналів і дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків.
“Посилення тиску” на бізнес видається більш ніж доречним, оскільки переважна більшість вітчизняних магазинів та торгових точок через небажання їх власників витрачати кошти на впровадження давно звичних для цивілізованих країн технологій та сервісів обслуговування клієнтів, особливо не поспішають встановлювати платіжні термінали.
До слова, в країнах ЄС, США, Канаді, Австралії ті інших розвинених країн взагалі складно знайти каси без платіжних терміналів.
В той же час, вітчизняні банки вже давно пролобіювали перехід на безготівкову форму виплати заробітної плати. Проте через неможливість вільно здійснювати розрахунки платіжними картками – через брак терміналів і постійні збої в системах, громадяни змушені знімати готівку через банкомати.
Деякі банки за це знімають комісію, яка може сягати 1,5%, а окремі відомі банки практикують навіть плату за перегляд рахунку чи роздруківку квитанції.
Як наслідок, при нарахованій заробітній платі на рік в розмірі 50 тисяч гривень, клієнт залишає банку 750 гривень. В той же час, якби він оплачував товари та послуги безпосередньо карткою, то комісія була б відсутня.
В цілому новий закон, якщо розглядати посилення ролі безготівкових рахунків, видається достатньо конструктивним. Побоювання викликає одвічна українська проблема щодо того, яким чином його будуть застосовувати на практиці, оскільки навіть найпрогресивніші ініціативи у нас можуть впровадити так, що від них виникнуть лише додаткові проблеми.
Олексій Молдован
