Згідно зі ст. 2 Закону України від 06.07.95 р. №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг», «розрахунковий документ — документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну».
А згідно з п. 1.7 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Мінтрансу України від 27.12.2006 р. №1196, «проїзний документ — документ встановленого зразка, що посвідчує право пасажира на проїзд залізничним транспортом та є договором на перевезення, оформляється на відповідному бланку проїзного документа чи може бути сформований в електронному вигляді».
Форму посадочного документа на сьогодні затверджено як додатки 12 і 13 до Порядку оформлення розрахункових і звітних документів при здійсненні продажу проїзних і перевізних документів на залізничному транспорті, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України і Міндоходів України від 30.05.2013 р. №331/137. У пункті 5.6 цього Порядку зазначено, що «посадочний документ, перевізний документ, документ на повернення і документ на послуги, роздруковані на паперовому носії, є розрахунковими документами (транспортними квитками)».
На сайті Укрзалізниці наразі розміщено бланки документів, які оформляються при придбанні електронних квитків онлайн: http://booking.uz.gov.ua/ru/result/example/.
Серед них є і посадочний документ, на якому зазначено, що він:
— дає право на проїзд залізничним транспортом;
— є розрахунковим документом, тобто підтверджує проведені покупцем розрахунки за проїзд.
При цьому незважаючи на те, що на тій же сторінці сайта містяться і правила оформлення таких документів: перед поїздкою необхідно надати бланк замовлення до будь-якої автоматизованої залізничної квиткової каси на території України і роздрукувати проїзні та перевізні документи до відправлення поїзда, — законодавчо встановлене інше. Згідно з п. 8.6 вищезгаданого Порядку, «електронний проїзний і перевізний документ, візуальна форма якого у вигляді відповідного посадочного документа і перевізного документа роздруковується самостійно пасажиром, чи зберігається ним як сукупність електронних даних (на смартфоне, планшеті тощо), або роздруковується квитковим касиром у квитковій касі».
Відповідні зміни було внесено і до п. 12 Інструкції про службові відрядження в межах України і за кордон, затвердженої наказом МФУ від 13.03.98 р. №59, де з 30.08.2013 р. зазначено: «у разі використання електронного проїзного/перевізного документа на поїзд підставою для відшкодування витрат на його придбання є роздрукований на паперовому носії посадочний документ (у разі перевезення багажу — роздрукований на паперовому носії перевізний документ; у разі окремого замовлення послуги (зокрема, послуги з користування комплектом постільних речей, резервування місць) — роздрукований на паперовому носії документ на послуги)».
Водночас у пп. 140.1.7 ПКУ сказано, що «витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), зокрема електронних квитків за наявності посадочного талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, у тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, у тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо».
Тобто, з одного боку, прямо не зазначено, що посадочний документ підтверджує право на податкові витрати працедавця, який скерував працівника у відрядження. З іншого боку, як зазначено вище, такий проїзний документ оформляється за зразками, встановленими законодавством, є проїзним і розрахунковим документом (тобто документом про оплату проїзду у транспорті), та й із самої норми видно, що зазначений у ній перелік не є остаточним.
Тож, з погляду автора, на обидва поставлені запитання можна відповісти ствердно.