Боротьба за здоровий глузд
Міністерство фінансів і Державна фіскальна служба ось вже вкотре повертаються до питання податкової реформи. Що, власне, і не дивно, враховуючи її провал в 2014 році. Адже, як ми пам’ятаємо, ще на початку минулого літа Мінфін, Мінекономрозвитку і ДФС презентували грандіозні плани з розбудови вітчизняної податкової системи. Але, як виявилося восени 2014 року, погляди фіскальних органів і безпосередньо Кабміну на чолі з Арсенієм Яценюком на це питання дуже сильно розходилися. Тому під тиском уряду Верховна Рада наприкінці минулого року спішно прийняла пакет змін до Податкового кодексу, які призвели лише до того, що з приходом 2015 податковий тиск значно зріс. Це в свою чергу породило невдоволення серед громадян і бізнесу.
Втім, нова команда Міністерства фінансів, сформована Наталією Яресько зовсім недавно, знову вирішила повернутися до питання податкової реформи. Більше того, чиновники, що знову прийшли, обіцяють, що нова модель буде готова вже до літа, і вона «надихне» платити податки всіх і кожного.
Хто заплатить за всіх?
Представники Мінфіну вже озвучили, як публічно, так і в кулуарах, основні тренди змін. Головне, до чого готові фіскали, так це слухати громадськість і бізнес. І це великий крок, оскільки останні новації в ПКУ як раз і приймалися всупереч здоровому глузду і позиції соціуму.
Разом з тим, акцент буде робитися на великий і середній бізнес. Зокрема, є плани щодо створення окремих центрів з обслуговування таких платників податків. Аргумент Міністерства фінансів грунтується на тому, що близько 70% податкових надходжень до бюджету приходить від великих платників, і лише 5% – від малого та середнього бізнесу.
Питання тепер лише в тому, чим це загрожує бізнесу? Адже в нинішній економічній ситуації податковому вантажу, що зростає, не радий ніхто: ані великий холдинг, ані приватний підприємець. І якщо концентрація уваги законодавців призведе до додаткового навантаження на бізнес, це спровокує ще більшу напругу і саботаж з боку платників податків
Не зовсім ясна і доля спрощеної системи оподаткування. У тому ж Мінфіні кажуть, що підприємці і компанії, які обрали спеціальний режим, приносять держскарбниці всього лише близько 1,5-2% доходів. І вони ж повинні стати одним з основних джерел поповнення бюджету.
На жаль, це може бути початком масштабних змін в «спрощенку», аж до її скасування. Про це, до речі, чиновники говорять вже досить давно, пояснюючи, що підприємницьке середовище активно використовується для мінімізації податкових зобов’язань та ухилення. Крім того, реформатори посилаються на МВФ, який наполягає на модернізації спрощеної системи оподаткування.
У той же час, тішить, що нова команда Мінфіну усвідомлює згубність єдиного соціального внеску (ЄСВ), і його роль у стрімкому збільшенні тіньового сектора економіки.
Тут позиція однозначна: перегляд розміру ЄСВ насамперед для малого та середнього бізнесу, для якого відрізати 40-50% від зарплати – непосильна ноша. Один з варіантів реформування ЄСВ, з яким, до речі, погоджуються самі представники бізнес-середовища, – перекласти на фізосіб відповідальність за сплату прибуткового податку і звільнити роботодавця від його нарахування, зняти з нього цей вантаж, що привчить всіх і кожного займатися своїм персональним бюджетом. При такому поділі відповідальності «50 на 50» підприємство легко заплатить ЄСВ за ставкою 15-16%, а співробітник – самостійно сплатить прибутковий податок, не прив’язуючись до мінімальної зарплати. Це в корені відрізняється від механізму, який існує зараз, коли за витратами стежить держава, а проблема розподілу доходів лежить на роботодавця.
Непрямий шлях
Взагалі, не виключено, що фундаментальна ідея прийдешньої податкової реформи полягатиме у зміщенні акцентів у бік непрямих податків. Це призведе до посилення ролі ПДВ і різного роду акцизів.
Подібна ініціатива вже озвучувалася в 2014 році, їй дали ім’я «Податкова система здорового глузду». Деякі чиновники та представники ініціативних груп пропонували майже повне скасування податків на прибуток підприємств і доходи фізосіб, їх заміну єдиною ставкою ПДВ, яка виростає мало не до 30%. При цьому податкові агенти позбавляються пільг з ПДВ, але зате їх отримують кінцеві споживачі (тобто, фактичні платники цього податку).
За ідеєю, такий підхід повинен спрацювати на легалізацію прихованих доходів і спрощення адміністрування, оскільки стягування непрямих податків простіше контролювати, відстежуючи обороти бізнесу. Податок же на прибуток у такому випадку стягується за так званою «естонською моделлю»: поки прибуток реінвестується в бізнес, він оподаткуванню не підлягає.
Все б добре, але при існуючих масштабах «крадіжки ПДВ», і недосконалість адміністрування, про перехід на подібну модель навряд чи є сенс говорити. Досить оцінити цифри фіктивного ПДВ, заявленого до відшкодування (вони обчислюються мільярдами). Вони про багато що свідчать. Так само як і проблеми з відшкодуванням тих сум, на які платники претендують цілком справедливо. Як не було обіцяного «автоматичного режиму», так його і немає донині. Це привілей лише невеликої кількості підприємств.
І хоча вже з початку 2015 в Україні ледь-ледь почало працювати електронне адміністрування ПДВ, воно викликає змішані почуття як у ДФС, так і платників податків. Наприклад, нонсенс, але окремий ПДВ-рахунок не означає скасування деталізованої звітності за податковими накладними, що, по факту, зберігає непотрібну документальну тяганину і вбиває саму ідею спрощеного адміністрування. Таких недоліків і колізій – маса, що говорить лише про одне: ані фіскальні органи, ані платники податків не були готові до настільки різкого переходу.
Це ж стосується і акцизів, які, на ділі, повинні стимулювати розвиток бізнесу в легальному ключі, мінімізуючи при цьому фіскальний вплив на нього (адже акцизний податок сплачується «непомітно», так як включається в ціну товару, що купується). Тим не менш, з урахуванням останніх змін можна констатувати, що існуюча ідеологія справляння акцизних податків лише штовхає бізнес в «підпіллі».
Почнемо з довіри
Якщо дивитися на завдання податкової реформи в Україні зі сторони, то проблема аж ніяк не в кількості податків і рівні ставок. Основні «больові» точки – це важке адміністрування та неврегульованість взаємовідносин між державою та платниками податків.
Тому реформаторам з Мінфіну насамперед потрібно почати з зародження довіри між бізнесом, громадянами та фіскальними органами. Мінімум перевірок, простота подання звітності, застосування непрямих методів контролю, ліквідація всіх планів щодо штрафів і санкцій, відповідальність податкових інспекторів за неправомірність дій та рішень, ефективна імплементація інституту податкового компромісу та впровадження механізму податкової медіації.
Законотворцям, замість того, щоб переписувати в черговий раз Податковий кодекс, робити його ще більш суперечливим і заплутаним, необхідно просто закласти фундамент, який спростить життя кожному платнику податків і прибере корупційні ризики з боку чиновників. Лише при такому підході реформу дійсно можна буде називати реформою, а не черговою профанацією і спробою залізти в кишені платників податків.
Ульянова Наталія,
директор департаменту міжнародного податкового планування ЮФ