Під час провадження страхової діяльності одночасно зі ставкою податку на прибуток 18% встановлюються ставки податку на дохід (складова податку на прибуток) у таких розмірах:
— 3% за договорами страхування від об’єкта оподаткування, що визначається у пп. 141.1.2 ПКУ;
— 0% за договорами з довгострокового страхування життя, договорами добровільного медичного страхування та договорами страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема договорів страхування додаткової пенсії, та визначених пп. 14.1.52, 14.1.52-1, 14.1.52-2 і 14.1.116 ПКУ.
Згідно з нормами пп. 136.2.2 ПКУ, ставка податку на дохід 0% для страховика від страхової діяльності застосовується зокрема за договорами добровільного медичного страхування (з посиланням на відповідний підпункт 14.1.52-1 ПКУ). В інших, крім визначених у пп. 136.2.2 ПКУ, страхових випадках діє ставка податку на прибутку (на дохід) 3% від нарахованих страхових платежів (сума страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, нарахованих за договорами страхування і співстрахування, пп. 141.1.2 ПКУ).
На суму нарахованого податку з доходів від страхової діяльності за ставкою 3% (від нарахованих доходів), згідно з п. 141.1 ПКУ, у страховика формується податкова різниця, яка зменшує фінрезультат до оподаткування за загальною ставкою податку на прибуток 18%.
У листі від 12.03.2016 р. №5344/6/99-99-19-02-02-15 ДФСУ звертає увагу на те, що винятки в вигляді ставки 0% податку на прибуток (на дохід) від страхової діяльності в частині медичного страхування стосуються страхування, що визначене в пп. 14.1.52-1 ПКУ. А цей пункт характеризує медичне страхування як таке, що передбачає страхову виплату лише закладам охорони здоров’я у разі настання страхового випадку, пов’язаного із хворобою застрахованої особи або нещасним випадком. Такий договір страхування, згідно з пп. 14.1.52-1, має мати строк дії не менше одного року та передбачати повернення страхових платежів виключно страхувальнику при достроковому його розірванні.
Таким чином, значна частина послуг медичного страхування на практиці не підпадає під нульову ставку, і відповідні доходи мають оподатковуватися податком на прибуток (на дохід) за ставкою 3%. Тобто не підпадають під таку ставку, наприклад, договори страхування подорожуючих строком менше одного року та всі інші договори, які передбачають можливість виплати фізособі, а не лише закладу охорони здоров’я.
Так, Закон від 07.03.96 р. №85/96-ВР «Про страхування» передбачає в ст. 6 два види страхування в цій сфері: добровільне медичне страхування і добровільне страхування медичних витрат. Закон не визначає, які страхові випадки можуть бути застраховані за цими видами страхування, однак аналіз правил страхування українських страхових компаній показує, що страхові випадки в обох цих видах страхування однакові: це зміна здоров’я застрахованої особи в бік погіршення (хвороба, нещасний випадок тощо, залежно від умов правил).
Правилами та відповідно договорами страхування (як медичного так і медичних витрат) як правило передбачаються стандартні умови: в разі настання страхового випадку особа має звернутися до страховика, його представника (асистуючої компанії), або заздалегідь визначеного закладу охорони здоров’я для організації надання медичної допомоги. Далі особа звертається до такого закладу, який надає допомогу (огляд, лікування, в т.ч. надання медикаментів). У такому випадку кошти виплачуються страховою компанією відповідному закладу охорони здоров’я або асистуючій компанії. Однак в певних випадках медична допомога надається в екстреному порядку чи в віддаленій місцевості, і особа не має можливості звернутися до страховика, його представника або до визначеного закладу охорони здоров’я. Тоді в разі якщо така допомога була оплатною, і застрахована особа сама сплатила за її надання, договором страхування, як правило, передбачається відшкодування понесених витрат. Суть у тому, що йдеться про один і той самий договір страхування. Жодний договір страхування, приміром, медичних витрат, не передбачає невиплату страхового відшкодування через відсутність у місцевості, де особа несподівано захворіла, його представника (асистуючої компанії) або уповноваженого закладу охорони здоров’я. Інакше жоден клієнт до такої компанії страхуватися не піде.
Виходячи з роз’яснень податківців, відповідна пільга (ставка 0% при оподаткуванні доходів страховика), по суті, не діє у разі компенсаційних виплата фізособі у рамках договорів страхування. Цю позицію вже критикували в спеціалізованих виданнях. Страховики мусять оподатковувати доходи від таких договорів за ставкою 3%.
Позитивним у роз’ясненні ДФСУ є те, що вона з посиланням на п. 1.3 розділу I Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, затверджених наказом МОЗ від 31.10.2011 р. №723, вказує: аптечні заклади є закладами охорони здоров’я. Відповідно, в разі якщо договори страхування передбачають виплати на користь, зокрема аптечних закладів, нульова ставка при оподаткуванні доходів страховика діятиме.