Статтею 10 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі — ПКУ), визначено, що до місцевих податків і зборів належить, зокрема, туристичний збір (далі — збір). Відповідно до п. 10.4 ст. 10 ПКУ місцеві ради в межах повноважень, визначених ПКУ, вирішують питання щодо запровадження збору.
Згідно з пп. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 ПКУ при прийнятті рішення про встановлення збору обов’язково визначаються об’єкт оподаткування, платники збору, розмір ставки, податковий період та інші обов’язкові елементи, визначені ст. 7 ПКУ, з дотриманням критеріїв, встановлених ст. 268 р. XII ПКУ. Під час встановлення збору можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування (п. 7.2 ст. 7 ПКУ). Зазначимо, що не дозволяється сільським, селищним, міським радам встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків та зборів для окремих юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців і фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків та зборів (пп. 12.3.7 п. 12.3 ст. 12 ПКУ).
Статтею 268 ПКУ визначено, що платниками збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов’язанням залишити місцеперебування у зазначений строк. Справляння збору може здійснюватися, згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради, податковими агентами:
а) адміністраціями готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих та іншими закладами готельного типу, санаторно-курортними закладами;
б) квартирно-посередницькими організаціями, які скеровують неорганізованих осіб на поселення у будинки (квартири), що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму;
в) юридичними особами або фізичними особами — підприємцями, які уповноважуються сільською, селищною або міською радою справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною радою.
Особливістю справляння збору є зазначення податковими агентами суми сплаченого збору окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання під час надання послуг, пов’язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею). Платниками збору не можуть бути особи, які, зокрема, прибули за путівками та курсівками до санаторіїв та пансіонатів.
Відповідно до п. 30.1 ст. 30 ПКУ податкова пільга — передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їхньої діяльності, об’єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п. 30.2 ст. 30 ПКУ). Отже, органи місцевого самоврядування вирішують питання щодо запровадження туристичного збору. Під час встановлення туристичного збору податкові пільги та порядок їх застосування можуть передбачатися лише для певної категорії платників збору. При цьому не дозволяється встановлювати індивідуальні пільгові ставки зі справляння туристичного збору для окремих юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців і фізичних осіб або звільняти їх від сплати такого збору.