Для визначення ПЗ із земельного податку потрібно створити об’єкт оподаткування

Питання сплати земельного податку власниками частини споруди (будівлі) було актуальним завжди. Причому податкові органи й досі не змінили своєї позиції та наполягають на сплаті земельного податку лише тому, що, скажімо, філія банку, придбавши частину приміщення, користується земельною ділянкою, а отже, зобов’язана сплатити земельний податок з розрахунку такої площі земельних ділянок, що припадає на придбану площу приміщення.
Як не дивно, але суди мають свій погляд на цю проблему.
Так, ВАСУ у постанові від 08.12.2011 р. у справі №К-26798/09 зазначає таке.
Підставою для визначення ПЗ із земельного податку є викладений в акті перевірки висновок про порушення філією банку статей 2, 14, 15, 22 Закону №2535-XII, а саме: несплата податку за земельні ділянки. На обґрунтування цього висновку ДПІ послалася на те, що філією банку придбано приміщення офісу загальною площею 94 кв. м, яке належить йому на праві власності, що, своєю чергою, означає, що він користується земельною ділянкою, зобов’язаний сплатити земельний податок.
Частиною 1 статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Земельна ділянка — це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина 1 ст. 79 Земельного кодексу України). Сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів утворює державний земельний кадастр. За змістом статей 196, 197, 202 зазначеного Кодексу земельна ділянка має встановлені в натурі (на місцевості), визначені в проектній документації по землевідводу, а також реєстраційний (кадастровий) номер; підлягає державній реєстрації у складі державного реєстру земель. Ці характеристики визначають земельну ділянку, у тому числі, як об’єкт оподаткування.
У зв’язку з цим саме по собі набуття позивачем приміщення не створює для нього прав та обов’язків у сфері землекористування, оскільки, як свідчить акт перевірки, придбані приміщення не є окремими будівлями, а будь-які характеристики (дані державного земельного кадастру), які б відокремлювали як об’єкт оподаткування земельні ділянки, за які позивачу визначені ПЗ, контролюючим органом не зазначені.
Якщо звернутися до приписів ПКУ в частині сплати земельного податку (ст. 269-270), то ситуація, по суті, не змінилася. Адже це рішення показує, що для виникнення обов’язку зі сплати податку необхідно мати об’єкт оподаткування. У ситуації, коли юрособа чи підприємець придбаває частину будівлі, це автоматично не покладає на нього обов’язку зі сплати податку за землю: об’єкт оподаткування у вигляді земельної ділянки ще потрібно створити. Причому, як видно з рішення, винятків з цього правила суд не вбачає.