Земельні відносини в Україні регулюються ЗКУ, а справляння плати за землю – ПКУ, - зазначає ДФС у м. Києві.
Згідно зі ст. 206 ЗКУ використання землі в Україні є платним.
Відповідно до ст. 269 та ст. 270 ПКУ платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об’єктом оподаткування – земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Підпунктом 14.1.72 ПКУ встановлено, що плата за землю – обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Відповідно до пп. 14.1.74 ПКУ - земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.
Обов’язок зі сплати земельного податку виникає з моменту набуття права власності (користування) відповідною земельною ділянкою.
Згідно ст. 116 ЗКУ громадяни та юрособи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, або за результатами аукціону.
Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 ЗКУ (п. 118.1 ЗКУ).
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки (п. 118.2 ЗКУ).
Згідно із вимогами п. "в" ст. 96 ЗКУ землекористувачі зобов’язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Причини, підстави та наслідки переходу прав на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду встановлені ст. 120 ЗКУ.
Положення ст. 120 ЗКУ прямо кореспондують з положеннями ст. 377 ЦКУ, з яких вбачається, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Тобто з моменту набуття права власності на жилий будинок (будівлю або споруду) у набувача виникає право (власності чи користування) на земельну ділянку, на якій знаходиться цей об’єкт, а з ним і обов’язок сплачувати земельний податок чи орендну плату.
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ПКУ).
З огляду на викладене, фізособи, які не оформили відповідно до законодавства право власності або право користування землею, проте набули це право відповідно до рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування чи відповідно до цивільно-правових угод повинні сплачувати земельний податок згідно з даними державного земельного кадастру на загальних підставах.