«Вісник. Офіційно про податки»
Зміни, які відбулися в 2019 році в порядку справляння туристичного збору, викликали багато запитань суб’єктів господарювання.
Враховуючи, що зараз період відпусток, ця стаття буде актуальною не тільки суб’єктам господарювання, а й пересічним туристам.
Ставка туристичного збору в кожному регіоні різна, оскільки встановлюється рішеннями місцевих рад за кожну добу для внутрішнього туризму у розмірі до 0,5% МЗП (у 2019 році – 20,87 грн) та в’їзного туризму – до 5% МЗП (у 2019 році – 208,65 грн). Податковий кодекс України (далі – ПКУ) не встановлює залежності тривалості доби та фактичного терміну проживання, отже, розрахунок доби в закладах готельного типу та інших об’єктах, що використовуються для тимчасового проживання, встановлюється самостійно суб’єктами господарювання.
Оскільки в ПКУ не визначено мінімальні ставки туристичного збору, то у разі неприйняття місцевими органами виконавчої влади рішення про встановлення на їх території розміру туристичного збору такий збір не може утримуватися до моменту прийняття відповідного рішення.
Однією з особливостей справляння туристичного збору є те, що обов’язок нарахування податкового зобов’язання та сплати туристичного збору до місцевого бюджету покладається на податкового агента, а платник перед розміщенням у місцях проживання сплачує такий збір безпосередньо податковому агенту. Перелік таких агентів розміщується на офіційному веб-сайті відповідної місцевої ради.
Платниками туристичного збору ПКУ визначає громадян України, іноземців, та осіб без громадянства, які тимчасово перебувають у місцях проживання на відповідній територіально-адміністративній одиниці, на якій прийнято рішення про встановлення туристичного збору.
Як і раніше особи, які перебувають у відрядження, не повинні сплачувати туристичний збір. Однак у 2019 році це правило стосується тільки резидентів України, тобто нерезиденти, які прибувають в Україну у відрядження в 2019 році, зобов’язані сплатити туристичний збір.
Також до платників туристичного збору не відносяться члени сім’ї фізособи першого і другого ступеня спорідненості (батьки, чоловік, дружина, діти (в тому числі і усиновлені), рідні брати і сестри, баба, дід, онуки), які тимчасово проживають у такої фізичної особи в будинках та інших будівлях, які належать такій фізичній особі на праві власності або на праві користування за договором найму. Ця норма стосується і іноземців, які є родичами фізособи, в якої вони зупинилися на проживання.
Отже, для підтвердження правомірності застосування ставки туристичного збору податковий агент зобов’язаний мати копії відповідних документів, які підтвердять статус фізичної особи (резидент чи нерезидент) та надають право на пільги щодо оплати такого збору (посвідчення про відрядження, наказ про відрядження тощо).
Слід зазначити, що повторно туристичний збір не потрібно сплачувати платнику податків, якщо за один і той самий період перебування на території однієї адміністративно-територіальної одиниці він надасть підтвердження сплати такого збору.
У разі дострокового залишення особою, яка сплатила туристичний збір, території адміністративно-територіальної одиниці, на якій встановлено туристичний збір, сума надмірно сплаченого збору підлягає поверненню такій особі.
Податковим періодом для сплати та звітування щодо туристичного збору є квартал. Податкові агенти сплачують туристичний збір за своїм місцезнаходженням двома способами:
- авансом до 30 числа (включно) кожного місяця (у лютому до 28);
- протягом 10 календарних днів за результатами подання податкової декларації за відповідний квартал.
У разі сплати збору авансовими платежами така оплата відображається в податковій декларації за відповідний квартал та сплачується остаточна сума збору, розрахована в декларації.
Хочеться звернути увагу суб’єктів господарювання, які мають на своєму балансі нерухоме майно, що використовується як база відпочинку (без реєстрації її як відокремленого підрозділу платником туристичного збору), проживання працівників підприємства на такій базі не відноситься до послуг з тимчасового проживання, тому працівники підприємства не мають обов’язку щодо сплати туристичного збору, однак члени сім’ї працівників є платниками туристичного збору.
Не слід забувати і про адміністративну відповідальність за несплату туристичного збору як платнику збору, так і податковому агенту.
Так, до фізичної особи (платника туристичного збору) може бути застосований органами внутрішніх справ штраф у розмірі 50 НМДГ (850 грн) за несплату ним туристичного збору, органами державної податкової служби – штраф на податкового агента – у розмірі 100 НМДГ (1700 грн), а при повторному порушенні сума штрафу збільшується вдвічі.
Тетяна Савчук, аудитор,
керівник департаменту обліку та аудиту юридичного об’єднання ID Legal Group
Від редакції: З огляду на норми пп. «в» пп. 14.1.213 та 268.2.2 ПКУ не можуть бути платниками туристичного збору фізичні особи – іноземці, які мають статус резидента у визначенні пп. «в» пп. 14.1.213 ПКУ, та прибули у відрядження або тимчасово розміщуються у місцях проживання (ночівлі).
Нерезидент є резедентом у разі, якщо:
- така особа має місце постійного проживання в Україні;
- має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні;
- державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року. Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.